Вівторок, 27.06.2017, 21:55
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Лютий » 9 » До дня всіх закоханих
11:58
До дня всіх закоханих

Любов все переможе

Щодня Аня чекає на дзвінки свого коханого Саші, або шукає його повідомлення у Вайбері. Аби лиш почути його  голос,  дізнатись, що він живий-здоровий, що з ним все добре. Але ж там, під Широкіним, немає мережі, і зателефонувати він лише може, коли їде у Маріуполь у штаб, по дорозі. 
- Я перепитую його маму Ніну Іванівну, мою свекруху, - зрадливо блищать у її синіх очах сльози, - а вона мене, весь час ми у такій тривозі. Поплачемо обоє, а тоді знову набираємося терпіння та віри, що нарешті ця страшна війна закінчиться, що настане мир, що більше ніхто не загине, нікого не поранять. Востаннє бачились з ним після нашого весілля, ще 25 серпня минулого року у Миколаєві, де базується його частина. Щодня дивимося новини, бо ж там, під Маріуполем бойовики постійно стріляють, адже Широкіне та Авдіївка – зараз найбільш гарячі точки.
Про Олександра Яцюка зі Строків ми вже писали у квітні 2015 року. Про те, як його, 21-однорічного лейтенанта, випускника Львівської Національної Академії Сухопутних військ імені Сагайдачного  одразу після випуску у червні 2014 року направили у Миколаїв, у 36 окрему бригаду берегової охорони, яка вийшла з Криму та потребувала поповнення. Хоч зовсім молодий, а був   призначений командиром гірсько-піхотного взводу, бо ж не вистачало офіцерів. А вже  у грудні  перекинули його в Гранітне  Волноваського району Донецької області, там прийняв бойове хрещення, поливали їх бойовики вогнем, стріляли з Градів та мінометів. Далі був Мангуш під Маріуполем. 
Достроково Олександру було присвоєно звання старшого лейтенанта, згодом – капітана, тепер він – командир 1-ої роти морської піхоти 2-ого батальйону морської піхоти 36-ої окремої бригади морської піхоти, утримує його рота позиції в районі Широкіно. Має нагороди – нагрудні знаки «За оборону Маріуполя», « За досягнення успіхів у військовій службі ІІ ступеня», «Знак Пошани», Почесну відзнаку Міністра оборони України, а орден «За мужність ІІІ ступеня» йому перед Новим 2017 роком у Маріуполі вручив сам Президент України Петро Порошенко.
А розцвіло їх кохання п’ять років тому, коли Саші було 18, і навчався він у Львові в Академії, а Ані  Мовчан  - 17, і була вона студенткою Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Бачились двічі на рік, зимою та літом, коли приїздив юнак на канікули, та щодня розмовляли по телефону.
- З самого початку, - каже Аня, - я зрозуміла, що Саша дуже надійний, що він – єдиний та найкращий, що йому можна довіряти. Він так гарно висловлював свої почуття, я відчувала себе коханою. Якось написав на вікні помадою «Анюта, я тебе кохаю!» і серце намалював. Ми вже вікна на пластикові  поміняли, а я це зберігаю. Обов’язково вітав мене з днем  Святого Валентина, якось доручив своєму другові,  щоб той приніс у цей день мені в гуртожиток букет розкішних троянд та велику валентинку. Він у мене справжній лицар. Коли я приїздила до нього у Миколаїв у листопаді 2015 року, освідчився мені, запропонував руку і серце (на фото). Це було так романтично. Рік тому, на Різдво, коли був у відпустці, у нас були заручини, а 24 липня – весілля. Саша зробив все, щоб ми назавжди запам’ятали цю подію, ще й зробив мені  сюрприз - весільну подорож.
Ніна Іванівна, мама Саші, вчителька математики Строковецької  ЗОШ І-ІІ ступенів, підтримувала вибір сина, материнським серцем відчувала, що знайшов свою долю, супутницю життя.
- Переживала, - згадує, - приїхав на канікули,  все вдома переробить, та й пішов увечері, думаю, як то хлопці, щоб нікуди не вліз. Телефоную, де ти, питаю. «На Гагаріна» - відповідає. А на вулиці Гагаріна Аня живе, та й я вже спокійна. Хороша вона дитина, і школу нашу на «відмінно» закінчила, і академію, тепер в магістратурі вчиться. Така стала смілива, сама їздила у Львів, у Миколаїв, вона ж - дружина бойового офіцера.
У квітні буде Саші лише 24 роки, а скільки на цій війні він вже побачив, скільки випробувань  пережив. Були у його підрозділі і 200,  і 300. Загинуло вже кілька його однокурсників.  Як з цим змиритися? Як жити з цим болем? Та розслаблятися немає права, адже відповідає за життя бійців своєї роти, за справність закріпленої техніки. Треба її ремонтувати, а грошей на це немає. Так зрадів, коли волонтери привезли 9 тисяч гривень, розмістив ці фотографії у Вайбері. Питається в батька, Миколи Івановича,  досвідченого водія: «Тату, а як те краще поремонтувати, як  те?» От якби місцеві волонтери ще допомогли з коштами на ремонт хаммерів, бетеерів та іншої техніки.
Та попри всі тривоги, попри сум розлуки  всі рідні Саші щиро вірять, що нарешті війна закінчиться, що станеться це вже у цьому році, передбачають це і провидці, і астрологи.  Вірить у це і Аня. Вірить, що їхня  велика любов усе переможе, що настане у нашій країні мир та спокій, і вони будуть разом, будуть щасливими. Інакше ніяк бути не може.
Галина Тебенько 

 

Переглядів: 80 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz