Середа, 28.06.2017, 17:08
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Червень » 16 » Душі криниця
09:36
Душі криниця

Давно я збиралася написати про Олену та Олександра Щурів з Новоставець, бо ж рідко можна знайти подружню пару, яку б впродовж багатьох років вирізняла любов до музичного та пісенного мистецтва, до української пісні, стремління до високої духовності. Та нарешті цей час настав.

Пісня буде поміж нас

Думаю, що мало хто у нашому краї не знає Олену Михайлівну та Олександра Петровича. Адже не мислять себе без культурно-мистецького життя, сповна віддаються улюбленій роботі. Сьогодні вона, ця чарівна жінка з прекрасним першим сопрано, працює художнім керівником з організації масових заходів у районному будинку культури, він, привітний, доброзичливий, завжди усміхнений, - художнім керівником народного аматорського хору ветеранів війни, праці та військової служби, відроджує Новоставецький сіль-ський хор. Стежина кожного з них до музики, до пісні була різною. Оленка Савчук (таке її дівоче прізвище) народилася в Деражні. Співала змалку, десь з п’яти років. Мабуть, передався її співочий талант від дідуся по матері, який був регентом церковного хору, від бабусі по батькові, яка мала чудовий голос, її навіть запрошували до знаменитого хору імені Верьовки. - Пригадую, - розказує Олена Михайлівна, - як мені ставили стільчик, я забиралася на нього і виступала. А в школі я всюди співала, брала участь в концертах, фестивалях, агітбригадах, виступала і в районному будинку культури. Своє життя без пісні я просто не уявляла. Після школи я два роки працювала піонервожатою, мені дуже подобалося займатися з дітьми, організовувати їх дозвілля, і знову співати, співати… Далі я вступила до Кам’янець-Подільського культосвітнього училища на відділення хорового співу. Роки навчання були захоплюючими, адже там я професійно зросла, відчула себе співачкою. Олександр зріс у Новоставцях, навчався у Новоставецькій середній школі, з шкільних літ відчував потяг до мистецтва, співав у шкільному хорі, грав у духовому оркестрі, навчився грати на баяні. Відслужив армію, закінчив десятимісячні курси баяністів при дитячій музичній школі. І тоді вступив у теж саме культосвітнє училище. - Тож ми вчилися, - продовжує, - в одній групі. На першому курсі я його не помічала, хоч він був душею колективу, був добрим товаришем, надійним другом. Та на другому курсі Саша почав завойовувати моє серце, співав під гітару мені серенади під гуртожитком, це було так романтично. У той час у мене був ще один залицяльник, я стояла перед вибором. Але вибрала мого милого, дорогого, рідного Сашу, і ніколи про це не пожалкувала. Бо в нас спільні інтереси, ми розуміємо одне одного з півслова, і, найбільше, що нас об’єднує, це музика, пісня, українська пісня. То ж ще в училищі одружилися, народився первісток Руслан. Приїхали у Новоставці, Олександр став працювати вчителем музики та співів у школі, Олена – завідуючою клубом у Кривовільці. Народилася ще й донечка Людмила, купили стареньку хатину, стали її розбудовувати-добудовувати. - Нелегко було, - знову поринає у спогади, - але нам допомагали, як могли, батьки, разом ми переживали всі труднощі. Я стала директором Новоставецького будинку культури, працювала десять років. Тоді головою колгоспу був Василь Корнійович Шуляк, він дуже нас підтримував. Закупив музичну апаратуру, костюми для учасників художньої самодіяльності, перший у районі електричний баян був у нас, часом навіть сам приходив і грав. Потім мене запросили на роботу у районний будинок культури, тут працюю і досі. Я щаслива, що займаюся улюбленою справою, що співаю, долучаю до творчості талановитих дітей. Щаслива, що моїми наставниками були такі залюблені у пісенне мистецтво люди, як Софія Кравець, Володимир Романюк, Микола Крепель, Валентин Гринюк. Тепер співаю у вокальному народному аматорському ансамблі «Чарівниця», це прекрасний колектив, прекрасний наш керівник Варвара Миронова. Вдячна долі, що моє життя склалося саме так, хоч могла співати у «Подолянці». Бо ж маємо гарних дітей, четверо внуків, живемо для них. Олександр після 25-річної роботи у Новоставецькій школі навчав дітей Михнівці, і в Новоставцях. І досі, коли треба підіграє і в школах, і в дитячих садочках. - Хоч часом сварить мене жінка, - усміхається весело, - що «од музики та маляра нема в хаті господаря», та без музики просто не можу жити. От кроплю жуки, находить щось на мене, кидаю, йду до хати, беру в руки баян і розбираю пісню. Потім, звісно, все пороблю. Ось така щаслива родина живе у Новоставцях, творить красу, щедро дарує її людям. Хочеться щиро подякувати Олені Михайлівні та Олександру Петровичу за незрадливу любов до української пісні, любов до прекрасного, за вірність обраній справі. Хай їх пісня завжди буде поміж нас. Галина Тебенько

Категорія: Газета № 47-48 16.06.2016 | Переглядів: 78 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Червень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz