Четвер, 23.11.2017, 23:40
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Листопад » 17 » Грані буття
11:33
Грані буття

Добро не забувається

Районну газету «Життя Теофіпольщини» передплачую і читаю постійно. Останнім часом, найперше, дивлюся сторінку, де друкуються матеріали до 50-річчя відновлення нашого району. Адже народилася і виросла я у Теофіполі, хоча чимало років жила далеко за межами області. Але життя склалося так, що кільканадцять років тому знову повернулася у рідні місця. Отож,  читаючи вищезгадані публікації,  захотілося і мені поділитися спогадами про ті  роки, розповісти про людей, які залишили у моєму житті  незабутній слід.  Найперше, це колишній голова місцевого господарства, а пізніше голова райвиконкому Микола Кирилович Косенко.
 Познайомилася я з цією людиною, будучи ще дівчиськом. У 1961 році мене, студентку тодішнього  Новоушицького  технікуму механізації сільського господарства, прислали в колгосп проходити практику. Головою тоді якраз був Микола Кирилович. Зайшла до нього з великою боязню, бо розповідали мені, що це людина дуже сувора. Але прийняв він мене досить спокійно, був ввічливим і, викликавши бригадира, дав йому завдання, щоб він  подивився на що я здатна. А бригадиром тоді був Костянтин Цісар, дуже добрий чоловік. Він посадив мене на трактор КДП-25 і показав, де я маю ним орати. А виорати треба було придорожні польові смуги, десь в районі теперішньої лікарні, аж до села Коров’є. Намучилася я тоді, бо гусениці у цього трактора були вузькими, а місцевина з мочарами. Отож, вони мені весь час злітали і проїжджі машини зупинялися,  шофери виходили,  щоб мені допомогти. Але, незважаючи на це, я свою роботу зробила.
Коли почалися жнива, мені дали  комбайн РСМ-8,  який заводився вручну, отож, намучилася я біля нього, а вже  пізніше  довірили  СК-4.  На роботу ми  з комбайнерами йшли раненько, бо знали, що  о 7 годині ранку в поле обов’язково  приїде Микола Кирилович. Він завжди розпитував як справи, а потім, хвацько зіскочивши із брички, підходив до комбайна і перевіряв, як він підготовлений до роботи, чи змащені були його робочі вузли. Я до цього була дуже ретельна, отож зауважень на свою адресу  не чула. Микола Кирилович був дуже ввічливий, культурний, ніколи не кричав, хоча я завжди боялася його серйозності та суворості. Одного разу попросив мене, щоб я випустила колгоспну стіннівку.  Я і з цим справилася, навіть ворогів нажила, коли критикнула у ній  шофера, який любив заглянути в чарку. А Миколі Кириловичу це сподобалося, отож протягом усієї практики я випускала стіннівку.
Три місяці практикувала я у колгоспі і яким же було моє розчарування, коли, окрім хорошої характеристики,  за це не одержала ні копійки, хоча працювала нарівні з іншими механізаторами. Нічого не зробиш, такі тоді були закони.
 Через кілька років я знову, будучи вже студенткою Львівського сільськогосподарського інституту, приїхала  на практику. Микола Кирилович вже тоді був головою райвиконкому.  Мама ж в цей час надумала будувати хату. І хоч, як було важко без чоловіка (мій батько загинув на війні), ми змушені були це робити. Будівельних матеріалів тоді не було, все треба було десь діставати. І ось моя мама напоумила мене піти попросити виписати їх у райвиконкомі. З великим острахом зайшла в  кабінет голови і озвучила своє прохання. Яким же було моє здивування, коли Косенко впізнав мене і,  покликавши в кабінет свою секретарку, наказав її виписати для нас (безкоштовно!) камінь, пісок і жорству. 
-Я пам’ятаю, - сказав, -  що тобі не заплатили за практику, а працювала ти сумлінно, а ще знаю, що ти сирота.  Йди додому і чекайте, найближчими днями вам все привезуть, але щоб ніяких могоричів шоферам не давала.
Я не йшла, а летіла  додому на крилах, хоча й були деякі сумніви: сказати то сказав, а чи зробить?  З моїми сумнівами погодилась і мама. Але ті сумніви були даремними, бо вже через день до нашого обійстя  одна за одною почали під’їжджати машини із обіцяними будівельними матеріалами. Могорич мама все-таки винесла хлопцям, бо як же без нього? Наважилася і я купити пляшку коньяку, щоб віддячити Миколі Кириловичу, але він його в мене не взяв, навіть накричав, що гроші витратила. А ще сказав, що випише шифер, але сталося так, що його ми дістали в іншому місці.
Хочу сказати, що допомагав Микола Кирилович з бу-дівництвом  багатьом людям, особливо вдовам та сиротам. Добру душу мав цей чоловік. А добро не забувається навіть з часом, тому  часто згадую цю людину добрим словом. От, якби сьогоднішні керівники так дбали про людей, допомагали вирішувати їх проблеми не на словах, а на ділі.
Ольга Лєщенецька, смт.Теофіполь

-  

Категорія: Газета № 91-92 17.11.2016 | Переглядів: 124 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Листопад 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz