Четвер, 27.04.2017, 04:11
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Грудень » 1 » Грані буття
12:27
Грані буття

Із  висоти прожитих  літ

Сьогодні Лідії Макарівні Тарасовій  із Теофіполя виповнилося 90. Учасник бойових дій, інвалід війни, велика  патріотка України, невтомна трудівниця, любляча мама, бабуся, прабабуся. Втім, нелегко підібрати слова, щоб показати справжній образ цієї жінки, яка дожила до таких високих літ. Мужньо переживала горе й біду, без яких  в житті  не обійшлося,  вміла прощати, коли ображали, не носила камінь за пазухою, протягувала руку допомоги всім, хто цього потребував. Йшла ця жінка по життю гордо й сміливо, з великою любов’ю у серці до всіх, хто був поруч із нею,  старалась, щоб кожному було добре і затишно, щоб її діти були ситі і одягнені, мали гарні знання і були виховані, щоб вони в цьому світі мали добру і світлу долю.
І сьогодні,  у свої  90, здається, ніби викарабкалась на якусь високу гору, щоб подивитися з її вершини на прожите і поміркувати: чи правильно все робила, чи, може, десь ступила не так? Без цього, звичайно, не обійшлося. Але прожила ця жінка своє життя гідно. 
Юним дівчам попросилася на фронт,  щоб помститися фашистам за знущання над своїми рідними та односельцями, служила у 23 окремому полку, працювала на кухні, допомагала пораненим бійцям. В складі цієї частини побувала аж у Берліні. За сумлінність і добросовісність  має три подяки від військового командування.
Саме сумлінність і добросовісність, акуратність в усьому, я  б, навіть, сказала  б педантичність, є ще одними  характерними рисами цієї вольової жінки. Показує Лідія Макарівна папки із акуратно підшитими вирізками із районної газети «Життя Теофіпольщини». Це розповіді про святкування Дня Перемоги, мітинги, виступи районного хору ветеранів, адже була його активним учасником, допоки, як кажуть, носили ноги. Втім, вона ще й зараз  чіпко на них тримається. Я  б сказала бравою ходою поспішила у другу кімнату, щоб взяти величезний альбом із старими і теперіш-німи  фотографіями. Тут – усе її життя. Молода й  весела разом із своїм покійним чоловіком Григорієм, маленькі  її синочки Дмитро та Володя. Очі застилають сльози, адже немає  Володі  вже  майже 11 років, забрала важка хвороба, залишивши у материнському серці незагоєну вічну рану.
Просвітліло обличчя жінки, коли  побачила усміхнені обличчя невістки Людмили, внуків Олени та Сергія, правнука Володимира із дружиною Іриною. З  теплотою показує світлини сина Дмитра та невістки Олі, біля яких, як кажуть, доживає віку. Вони теж подарували її двох внучат - Рому та Мирославу.  Окрім правнука Володимира  має ще двох –  Олександру та зовсім маленького Назарчика.
 Літа, літа… Як полохливі коні  промайнули, залишивши лише спогади. Тремтячою рукою показує Лідія Макарівна ще одне фото. На ньому вона ще така молода і струнка із своїми співробітниками селищної ради (на фото). Свою роботу секретар – друкарки вона дуже любила. Працювала нею у райвиконкомі, коли головою був Микола Косенко, тобто   після відновлення району у 1966 році.   Найкращі спогади залишились у неї про цього керівника. Тут і проявила свою велику відповідальність за доручену справу, сумлінність і добросовісність. Не могли цього не помітити ті, хто працював поруч, найперше  Іван Архипович Стасюк. Отож, коли його обрали головою Теофіпольської  селищної ради, забрав її із собою. Якраз тоді працював над архівними матеріалами, готував до друку книги про історію Теофіпольщини. Тому  іншої людини, яка б  могла друкувати його рукописи, якій можна було б довірити привезені із архівів документи, просто не бачив. І він не помилився. Лідія Макарівна стала його доброю помічницею. Ретельна,  акуратна у всьому,  прискіплива до кожної букви, вона робила свою роботу на «відмінно».  Ніколи не рахувалася з особистим часом, якщо треба було то й вночі сиділа, вихідними жертвувала, бо знала – треба! Втім, встигала й дома все робити, і по господарству, й на городі поратись. Тут вона теж була, як заведена, дехто із молодих інколи за нею не встигав. А вона ще й іншим допомагала при нагоді. А ще була для всіх доброю і мудрою порадницею. Як  дома, так і на роботі. Вміла знайти   кожному оте єдине слово, яке заспокоювало, вміла дати пораду, після якої ставало легше на душі, вміла тримати чужі секрети, які її довіряли. Отож,  до неї тягнулися всі. Але на першому місці у неї завжди була і є її родина, яку вона безмежно любить і якою дорожить. Тому й не дивно, що  не забувають  нині Лідію Макарівну і старше, й молодше покоління її роду.  І, впевнена, що сьогодні її оселя буде повна гостей. Сльозитимуться очі іменинниці, а серце, як сполоханий птах, битиметься у грудях. Приєднуючись до всіх привітань, зичимо й ми, своїй щирій шанувальниці, щоб здоров’я не підводило, щоб розум був світлим. Бо ж треба дожити, Лідіє Макарівно, до славного сторіччя.
Лідія Пейда

 

 

Категорія: Газета № 95-96 1.12.2016 | Переглядів: 48 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz