П`ятниця, 26.05.2017, 08:31
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Січень » 26 » Грані буття
11:08
Грані буття

План був понад усе

Вірніше, його виконання. Ось, що було найголовнішим в радянські часи, в тому числі і  в торгівлі, яка відігравала чималу роль у розвитку економіки держави.
- Не виконаєш плану – можеш позбутися роботи, розповідає колишній працівник торгівлі з великим стажем  роботи Віра Іванівна Ткачук (на фото), яка погодилася на розмову із нами згадати, як  розвивалася торгівля в період відновлення району. Багато чого ми, звичайно, пам’ятаємо.
Полиці магазинів, забиті однотипним товаром, похмурі обличчя продавців, величезні черги за будь-яким дефіцитним товаром – за таких умов довгі десятиліття отоварювалися радянські люди, в тому числі, звичайно, і в Теофіполі. 
Товар «діставали», його «викидали», черги були «живими», дома створювалися «загашники» закуплених про запас продуктів. Дефіцит, а ним  було все що завгодно, від копченої ковбаси до меблевих гарнітурів, – отримували «по блату», «з чорного ходу», часом оплачуючи до нього «в нагрузку» щось непотрібне.  Ніякі перевірки,  рейди народних контролерів не могли цього змінити роками.
Працівники торгівлі у той час були особливою кастою. Адже саме їм було все доступне.  На демонстраціях, парадах по їх одягу можна  дізнатися, що було завезено у магазини, який імпорт був «на травах». Їм заздрили, особливо жінки, адже гарно одягнутися хотілося кожній.
Віра Іванівна, як сама вона каже,  в торгівлю потрапила не  випадково. Це було саме «її» ремесло.  Відчувала, що саме тут вона себе «знайде». Можливо це передалося їй від діда Володимира Слідзюка, який ще у 1932-1933 роках організував першу кооперацію у Троянівці. І не помилилася, бо пропрацювала у цій сфері усе своє життя. І, що найголовніше,  їй завжди  вдавалося виконувати оті  плани, одне слово, торгівля їй «йшла».  
Починала свою роботу продавцем у Троянівці.  За чотири роки зарекомендувала себе з найкращої сторони,  була учасником з’їзду споживчої кооперації  України,  а незабаром  її обрали головою  Строковецького сільпо. За  сумлінність у роботі була нагороджена медаллю. Три рази Віра Іванівна Ткачук була директором районного універмагу, 4 роки працювала директором продоб’єднання, а  після виходу на пенсію – контролером на ринку.  Пережила , як кажуть, не одного голову райспоживспілки, але  з усіма знаходила спільну мову, бо людина вона виважена, комунікабельна, любила свою роботу і завжди виконувала її добросовісно.
- Я добре пам’ятаю роки, коли відновився наш Теофіпольський район, -розповідає жінка.  –Першим головою райспоживспілки, вірніше її організатором, був Василь Іванович Ярош. Родом він із Базалії. Саме йому довелося розпочинати все з нуля, налагоджувати торгівлю у селах району. Тоді було створено кілька сільпо: у Гальчинцях, Шибені, Мануїльську,  Гаврилівці, Базалії, Строках, Поляховій  і в  Теофіполі. Нелегка це була справа, адже треба було підібрати людей, які в цьому розумілися, які б працювали на совість,  не робили розтрат, дбали про забезпечення сільських жителів товарами першої необхідності. Адже в ті роки,  найнеобхідніші речі, інколи були дефіцитом.  Але  в цьому плані наш район ніколи не був обділений. Справа в тому, що головним бухгалтером  райспоживспілки почала працювати Марія Федорівна  Михтонюк, яка до речі пропрацювала тут до виходу на пенсію.  Вона користувалася великим авторитетом в  обласній  споживчій кооперації і саме завдяки її фінансовій діяльності наша райспоживспілка завжди була однією з кращих в області,  за свою сумлінну працю має кілька нагород. 
- Усі товари у той час  із Війтовецької міжрайбази завозили машинами, які давали організації району. Їх звозили у склад, який був у центрі Теофіполя у нині вже зруйнованому костелі. А тоді підводами розвозили по селах району, в тому числі і хліб, який, на перших порах, продавався на вагу. Через бездоріжжя він потрапляв у село дуже пізно, отож магазин змушений був працювати до пізньої ночі, щоб люди, прийшовши з поля чи ферми, могли його купити. 
- Свіжі овочі та фрукти завозили із Молдавії, а також із Західних областей України. Бувало, що  вантажникам Нелі Квасюк та Ніні Ковтонюк доводилось в день розвантажувати по 6-8 автомашин. Товарів, зазвичай, не вистачало, щоб виконати план,  отож змушені були їх самі ще десь вишукувати. Приміром, їздили на фабрики у Білорусію, Дніпропетровськ, Чернівці, Комсомольськ на Дніпрі, Київ, Кам’янець-Подільський.
- У моєму сільпо було 12 сіл,  отож роботи було хоч відбавляй, адже на кожне село треба було виписати товари, оформити купу документів. Інколи доводилось сидіти до 2-3 годин ночі, щоб встигнути все зробити. Але я справлялася і ніколи не жалілася на свою роботу  Пізніше, коли вже в районі зробили дороги, товари, навіть у віддалені села, завозили машинами, отож, було набагато легше.
З великою повагою згадує Віра Іванівна наступного голову райспоживспілки Станіслава Петровича Лагана.   Він за її словами, був чудовим керівником, все йому вдавалося,  але пізніше чомусь поміняв  свою професію і, мабуть, недаремно, бо  знайшов себе у освіті, був чудовим педагогом і керівником цієї галузі багато років. 
Пізніше обіймали посади голів райспоживспілки у нашому районі Іван  Чернелевський,  Анатолій  Кушнір, Ніна Бакун, Іван   Степчук, Володимир   Бурківський, Олександр Куцоконь, Борис Зон, донині працює Анатолій  Литвинов. 
Всі вони, каже Віра Іванівна, добре знали свою справу, вболівали за доручену ділянку роботи, отож наша райспоживспілки завжди була однією з кращих в області. У системі торгівлі працювало чимало людей, сьогодні їх важко перерахувати, особливо продавців. Однак,  більшість прізвищ її  пам’ять  зберегла.  Серед них Адам Біляк, Віктор Вознюк, Анастасія Боса, Іван Паламарчук,  Ольга Варвінська, Вадим   Вандоляк,  Галина Кобзар, Катерина Матвійчук, Фросина Даценко,  Антоніна Біляк, Любов Франчук, Надія Кудринська,  Лідія Сиверська, Любов Гонюк,  Любов Фальчевська,  Віра Букевич,  Ніна Семенюк, Катерина Сурма, Катерина Креденцар, Марія Грантіна, Валентина Попик, Дмитро Квасюк, водії Федір Рабчук, Василь Грицик, Володимир Лінник, Анатолій Мартинюк. Втім, перерахувати всіх дійсно важко, отож Віра Іванівна просить, щоб ті, кого не згадала, не ображалися.
Знаю, - каже, що працівників торгівлі  у радянські  часи багато хто недолюблював. І на те були свої причини. Бо, що там гріха таїти, потрапляли у цю сферу і люди, які, м’яко кажучи були нечисті на руку. Але головною  бідою, як кажуть, був отой дефіцит товарів. У кожного, хто стояв за прилавком, був кум, сват, брат, отож, як їх було не отоварити? Ніхто не хотів наживати ворогів і серед начальства різного рівня. Інколи виходило, що пересічному покупцеві отой дефіцит діставався  рідко.  Але з іншої сторони – хіба було б гарно, якби, наприклад, перший секретар райкому партії стояв у черзі за костюмом чи черевиками?  Тому, треба було викручуватися, щоб були кози цілі і вовки ситі. Але не завжди це вдавалося. Отож,  без людського гніву не обходилося. Ой, було всього-всього, але слава Богу, що зараз все є, аби гроші і здоров’я.
 Із розвитком будівництва в районі  будуватися і заклади торгівлі. У нас з’явився комбінат громадського харчування  кафе, ресторан, продовольчі магазини, універмаг, було побудовано хлібзавод, заготконтору.  Але, підйом у торгівлі, як і в інших галузях району, був не завжди. У 90-роках, у зв’язку з тим, що  у населення  було мало грошей, оскільки несвоєчасно виплачувалась заробітна плата і пенсії, значно зменшився товарообіг. Могутня раніше райспоживспілка в період економічної кризи фактично збанкрутіла.  Прилавки були порожні. Замість державної і кооперативної торгівлі широко почала розгортатися приватно - підприємницька. Активніше, вже два рази на тиждень, почав працювати ринок. Тут, з часом можна було купити все, що заманеться, високо дефіцитні товари радянських часів перестали бути дефіцитом.
Нині, дійсно, у на все є і в магазинах на прилавках, і на базарі. На жаль, багато що стало для простих громадян  знову недоступним, бо ціни кусаються.  Але навіть при цьому всьому, сьогодні важко відрізнити працівників торгівлі від працівників інших сфер, всі гарно одягнені, всі мають імпортні речі. Що ж, часи міняються, а  торгівля була, є і буде. Бо, як же без неї?
Лідія Пейда

 

Категорія: Газета № 7-8 26.01.2017 | Переглядів: 55 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Січень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz