Понеділок, 24.07.2017, 15:33
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Березень » 16 » Грані буття
11:01
Грані буття

Історію змінити неможливо

(Продовження, початок у газеті № 9-10 від 2 лютого, № 11-12 від  9 лютого, № 13-14 від 16 лютого, 15-16 від 23 лютого, № 17-18, від 2 березня, № 19-20 від 9 березня)

А сила волі, бойовий дух і невимушена самопожертва свідчили про високі бойові якості повстанців, які сміливо йшли громити гнобителів, які викликали в трудового селянства глибоку ненависть і презирство своїми звірствами.
Як в книзі «Історія Теофіпольщини» Івана Стасюка, так і в «Записках современника» Філарета Каліновича,  розповідається, про численні переможні походи загону повстанців і бої проти німецьких інтервентів та Червоної армії. Вони були озброєні  гвинтівками, кулеметами, гарматами, і у них було чимало боєприпасів і транспортних засобів.
 Перемоги додавали сил і упевненості повстанцям, а особливо їхньому непереможному вожаку Петру Шишку, який став частіше повторяти свій улюблений вислів: «Люди, поки я з вами - ви не пропадете.
Життя в Шишковський республіці, як пише Калінович, на жаль, проходило під гаслом «Влада сильного: ніяких законів, ніякого центру, ніякого підпорядкування». Хто чим хотів, тим і займався. Одним словом - анархія. Злодіїв, яких ловили за крадіжки, судили самочинно. Загалом, слабкий повинен був бояться сильного. Озброєні загони, які проходили через містечко, якщо вони були нечисленні, піддавалися роззброєнню, хто б вони не були за своєю ідеологією.
Тут  Калінович детально описує, що привело до поразки і знищення загону Шишка, згадує той недільний, червневий день 1919 року, коли  відбувся  останній бій бійців і до яких наслідків  привело падіння Шишковської республіки.
Якби далеко не знаходилася Радянська влада, все ж подих того вітру зі Сходу, з кожним днем відчувався все сильніше і сильніше. Як наближення весни з її весняними водами, що знищують на шляху свого стрімкого, бурхливого руху всякі перешкоди, як пробуджується від зимової сплячки і виникає нове, радісне світле життя в усьому, що тільки здатне, за своєю природою, жити і проростати. Саме так відчувалося наближення чогось нового, сильного, непохитного в своїх прагненнях. Хоча ніхто і не знав, по суті, що є це нове, але як всякий незвіданий, заборонений плід викликає великий інтерес і сильне бажання його скуштувати, подібно до цього у переважної більшості населення, крім купки заможних людей, було гаряче бажання скоріше побачити, дізнатися, опинитися в  цій невідомій, привабливій своєю владою, країні робітників і селян.
Шишко не врахував, вірніше не знав тієї обставини, що у нього в загоні були різноманітні настрої. Він не надав ніякого значення тому, що у нього були різні люди: батраки, бідняки, були люди середнього достатку і заможні селяни. Думки і бажання у них були теж різні. Це призвело не тільки до падіння його влади, а й до розгрому містечка. Як грім серед безхмарного, ясного неба, так несподівано почалися рватися в центрі містечка, артилерійські снаряди, викликаючи  панічну розгубленість в штабі загону Шишка: піднята тривога і сигнали до збору озброєних людей дали плачевні результати. Якщо раніше в подібних випадках збігалися зі зброєю в руках і старі й малі, войовничо налаштовані, готові жертвувати собою, то тепер до штабу прийшло два десятка знервованих синків заможних селян і кілька великих торговців. Були серед них і люди, які рахували себе військовозобов’язаними і мали бажання чимось поживитися за рахунок військових трофеїв, як це їм вдавалося в минулому. Коли була дана команда негайно відкрити у відповідь артилерійський вогонь по противнику, то виявилося, що гармати виведені з ладу. Про це, звичайно, завчасно постаралися більшовики, які наступали, провівши попередньо відповідну агітацію серед співчуваючих більшовикам осіб. Слух про виведених з ладу гарматах, швидко поширився серед шишківців, посиливши паніку.
Не зустрічаючи скільки-небудь серйозного опору, за виключенням декількох безладних гвинтівочних пострілів, таращанці (полк Червоної армії) вступив у Теофіполь. Всі шишківці, які виступали зі зброєю проти них, розбіглися, хто куди. Сам Шишко зник безслідно. Великі торговці-євреї і заможні селяни, що знаходилися під заступництвом Шишка і співчували йому, залишивши все своє майно, за винятком дрібних цінних речей, що можна було тільки захопити з собою, змушені були, під страхом розправи з ними, тимчасово сховатися: хто у рідних, хто у знайомих, які проживали в найближчих селах і містечках.
Залишившись без будь-якої влади, як цивільної, так і військової, центр містечка, населений виключно євреями, піддався так званому єврейського погрому з боку антисемітського, грабіжницького елементу. Були відзначені випадки, що з сіл, розташованих за сорок-п’ятдесят кілометрів приїжджали на підводах мисливці легкої наживи. Грабували все, що тільки потрапляло під руки. Коли не стало товарів на складах і в магазинах, брали домашні меблі і взагалі будь-який мотлох, а коли і з цим було покінчено, то почали знімати з будинків двері, вікна, кухонні плити та багато іншого. Тільки  через декілька днів, коли прибув з повітового центру міста Старокостянтинова, в який входила Теофіпольськая волость, призначений волосним військовим, комісар Ринда,  тоді нарешті вдалося навести належний порядок. А грабувати було що: Теофіполь в Старокостянтинівському повіті вважався одним їх великих комерційних містечок; тут були оптовики, які постачали усіма видами товарів  не тільки менших торговців-крамарів з містечка і оточуючих його сіл, а і з сусідніх містечок - Базалії, Білозерки, Ланівців та  інших. Крім великих магазинів, було багато дрібних крамниць: чотири аптечних магазини, дві казенних винних лавки, два винних підвали, п’ять трактирів і кілька таємних питних закладів, які торгували без патентів. Крім урядових установ, було товариство взаємного кредиту, агентство з розповсюдження швейних машин «Зінгер», агентство страхового товариства «Саламандра», агентство по відправці осіб, бажаючих виїхати до Сполучених Штатів Америки, склад сільськогосподарських машин, кінотеатр, чотири заїжджих дворів-готелів, винокурний завод, млин, три поміщицьких садиби і невеликі кустарні - миловарний завод, цукеркова фабрика, кахельний завод і два цегельних заводи. Випуск товарів на всій цій, так би мовити, місцевій промисловості, обмежувалась рамками місцевої потреби. Були також перекупники хліба, худоби, птиці, яєць і іншої продукції сільського господарства.

Вікторія Стасюк, учениця 11 класу Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, Мала Академія наук, відділення історія, секція  «історичне краєзнавство», з роботи «Повстанський рух на Теофіпольщині у 1917-1921 роках»  (Далі буде)

 

Категорія: Газета № 21-22 16.03.2017 | Переглядів: 28 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz