Субота, 25.11.2017, 08:51
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Жовтень » 19 » Грані буття
09:55
Грані буття

Одержимий
Хмельниччина здавна славиться мудрими керівниками агроформувань, талановитими організаторами сільськогосподарського виробництва. І серед цієї когорти - Леонід  Остапович Стецюк, неординарна особистість,  який  ось  вже понад 36 років  господарює на  землях, що розкинулися на північно - східній частині Авратинської  височини, де витікають річки Збруч, Ушиця - притоки Дністра, Случ, Жердь - притоки Горині і Прип'яті та Південий Буг. І це символічно, бо місцина на водорозділі  надає впевненості  у діяльності  справжнім  землелюбам, отримуючи від землі - годувальниці щедрі здобутки.
Ось минуло вже піввіку, як ми познайомилися з Леонідом Стецюком при вступі до Кам'янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Тоді подружили, проживаючи у гуртожитку і на квартирі,  ділились шматком  хліба, бо навчалися  разом у четвертій групі, сформованій по вивченню агрономічного курсу  та англо -французьких мов.“Сіль ву пле, Оре ву ар”, інколи перемовлялися вони з Алімом Вараницею, майбутнім головним лісничим нашого регіону.
Леонід проявляв хороші знання з базових предметів середньої  школи, а тому йому було не складно опановувати агрономічні  дисципліни. Мені подобалась порядність, чесність та його начитанність і особливий прояв інтелекту.
Народившись у мальовничому  селі Шибена 8  жовтня 1949 року, він увібрав найкращі риси своїх батьків Надії Олександрівни та Остапа Івановича – працелюбність, відповідальність, наполегливість та доброту. По закінченню Шибенської середньої школи школи разом з батьком працював у будівельній бригаді, будував сільські дороги. Після  інституту була армія. Будучи добре фізично розвиненим, служив у  спортивній роті у складі Північної групи військ у Польщі. Особливо відзначався витривалістю та результативністю у багатоборстві. Командуючий групою військ генерал Герасимов був задоволений спортивними досягненнями воїнів спортпідрозділу, які виходили  переможцями над  спортсменами  Війська  Польського,  чехами,  німцями, Південної і Центральної  групи  військ.
Військовий гарт знадобився, коли працював вчителем Ільковецької спеціалізованої школи-інтернату. Набуті знання у сільгоспінституті вже згодом вміло застосовував на виробництві у Теофіпольській районній станції  захисту рослин де працював агрономом, а згодом її - начальником. Там же зустрів свою долю,  вірну супутницю життя Тетяну Адамівну.
Його професіоналізм, висока кваліфікація, добрі організаторські  здібності   не залишилися не поміченими  начальством району. Тому коли виникла  потреба зміцнити керівництво колгоспу ім. Шевченка в Гальчинцях, у  райкомі  партії  та  райвиконкомі на пропозицію начальника райсільгоспуправління  Анатолія  Безносюка, усі були одностайними щодо  кандидатури Леоніда Стецюка.
В кінці січня  1981 року колгоспники  його обрали своїм  очільником. У ті дні також своїм керманичем обрали селяни в Летаві на Чемеровеччині майбутнього Героя України Михайла Шаповала. Лише  на  рік раніше став головою колгоспу в Миньківцях, що на  Дунаєвеччині, одногрупник Дмитро Алексєєв
 Щоб вирішувати нелегкі завдання по піднесенню господарства, Леонід Остапович за короткий час згуртував команду однодумців, які  тягнули  лямку і  в день та вночі, не  виходячи разом з ним  з борозни. Серед них Петро Рудківський - головний  агроном, Іван Пілат — інженер-будівельник, завідувач будівельної індустрії, Володимир  Андрієвський - головний інженер,  Іван Ковальчук – директор цегельного заводу, Степан Романюк, Григорій Бурлак - завідувачі  фермами ( на жаль, усі  вже пішли  за межу вічності ), Петро Блажко — головний зоотехнік, Олександр Рудківський - головний бухгалтер та інші,  енергійні, відповідальні,  під стать керівнику агроформування.
Пройшло кілька років і колгосп ім. Шевченка став набирати оберти, виправдовувати ім'я національного генія. Поступово зміцніла матеріально-технічна база, помітно оновлювався машино-тракторний парк тощо. Керівник, спеціалісти і середня ланка стали широко запроваджувати передовий досвід, застосовувати інтенсивні технології,  що  позитивно вплинуло на ріст  врожайності та збільшення валових зборів зернових,  цукрових  буряків,  овочів, кукурудзи, зміцнення кормової  бази. Відповідно стали нарощувати  обсяги  виробництва молока, м'яса та іншої продукції  ферм. Це  сприяло  покращенню фінансового стану та поліпшення  життя  селян. За рівнем розвитку колгосп  підійшов впритул до маяків  району .
Але найбільше Леонід Остапович, щоб залишити помітний слід у житті, неперевершено  займався  господарським  будівництвом,  що і продовжує  нині. По суті, у цьому  напрямі діяльності  в районі  йому  не було  рівних. Він завжди проявляв наполегливість та  винахідливість. Так було, коли не вистачало на будівельні  роботи лісу  та інших матеріалів. Пригадав,  що його батько у важкі часи на життєвому шляху перехрещувався із легендарним Кирилом Орловським, очільником  відомого білоруського колгоспу “Рассвет.” Тому  послідовники Кирила Прокоповича, “сябри” без вагань виділили чималу  ділянку лісу для колгоспу із Теофіпольщини, а також завжди сприяли у  придбанні інших добротних білоруських будівельних матеріалів. Не  було  проблем з цементом,  бо знайшов шлях Леонід у Балаклію,  що  на Слобожанщині, де його виготовляли і стали  відвантажувати  за  сприяння впливового земляка Віталія Казмірука, міськрайонного керівника компартії,  уродженця з Новоіванівки. Ще ж через столичні  кабінети, допоміг збудувати асфальтівку до віддалених сіл Червона Случ  та  Новоіванівка. Одночасно приблизилося постачання цементом вже з Кам'янець- Подільського,  з переїздом сюди з Харківщини директора Івана  Рязанцева.
Під керівництвом Леоніда Остаповича  було  створено будівельну індустрію, асфальтний  і  цегельні  заводи та  внаслідок  чого  в чотирьох селах  було зведено понад 50  житлових  будинків, два ФАПи, середню школу, будинок  побуту, будинок торгівлі, побудовано виробничі  приміщення, майстерні, склади, близько 40  кілометрів  доріг  тощо. З його ініціативи  розробили проектно - кошторисну  документацію  та здійснили газифікацію усіх  чотирьох сіл.
За все, що затіяне ним та зроблене, сільчани йому завдячують, його визнають та поважають.
За працьовитість, енергійність, прийняття  мудрих  рішень,  розважливість   Леоніда Остаповича  опинився в ряду “достойних”, маститих  керівників з  Поляхової, Волиці, Святця, Новоставець  тощо. Завжди були задоволені  його діяльністю  і  районні  керівники - Петро  Рев'якін, Володимир Каштан, Анатолій Безносюк, Аркадій Медвідь, згодом Василь Шуляк, Валентин Хоптян, Володимир  Кобера, Микола Ковальчук та інші. 
Дружба з Леонідом в нас стала  тіснішою, коли я облаштувався сім'єю у Теофіполі і працював в Сільгоспхімії та на партійній роботі.
Різні були часи і моменти, коли нерідко здійснювалися так звані наїзди  фіскальних та інших силових  органів, не без подачі “любих друзів”. Все  це було наслідком його сміливого висловлювання  власної  думки, відстоювання своєї точки зору, принциповісті, відсутністю підлабузництва  перед чинодралами різних рангів.
Керівництво правоохоронних  органів  нерідко  звертало  увагу “Що ви, Остаповичу, не подаєте  сигнали  про  крадіжки, втрати,  пиятику  тощо”  Натомість  він відмахувався, мовляв, з  цими  проявами  самі  справляємося. Будучи великодушним  по  натурі, він завжди був та й є  хорошим вихователем  людських  душ. 
Якось на передодні жнив, близько півночі прибігає сторож з тракторного” Біда, Остаповичу, хлопці завели Т-150, де у двигуні обмаль масла і поїхали на “ кавалерку” у сусідню Щаснівку”. Наступного дня, розібравшись, що юнаки були  тверезі, то покарав за вивід з ладу двигуна - символічно, бо вбачав у цьому  вчинку  об'єктивні  причини. Через те, що більшість робіт в господарстві механізовано, то дівчат в селах залишилося зовсім мало. 
Леонід Остапович ніколи не проявляв гординю піти до спеціалістів, рядових працівників на іменини, весілля, хрестини. Маючи  чудовий  голос,  нерідко в колі  друзів артистично  озвучує  гарні  українські  пісні. Обов'язковим правилом у  нього є відвідини ветеранів, важкохворих,  вдів - дітей війни,  з  надання  матеріальної  допомоги. А  також  проводить  в  останню  путь тих, з  якими трудилися  разом.
Його турботу також відчувають сільчани, як депутата районної ради.
Спостерігаючи за зниженням мотивації селян до праці, це спонукало його до створення фермерського господарства, з наступним укладенням угод з власниками, про обробіток земельних паїв у Червоній  Случі та Новоіванівці. В  інших двох селах також з числа  активних  громадян  було створено і діють до двох десятків  фермерських господарств, які успішно господарюють.
Будучи понад 20 років фермером, він  особисто відчув на собі владний “пряник“ і батіг. Його добре знають, як сподвижника розвитку фермерського руху не лише на Поділлі, а і далеко  за межами.  Набутий  досвід  господарювання  він  щиро  передає  молодим  фермерам в районі, на Хмельниччині та  в  сусідніх областях.
Леонід Остапович добре розбирається у економіці, політичних  ситуаціях і категоричний щодо продажу землі. З цього питання він виступає на різних  зібраннях, бере участь в протестних акціях у столиці. Часто молодь заздрить його енергійності. Він наголошує,  як  аксіому ” Хіба можна продавати те, що нам не належить Адже землю, як безцінний скарб, ми отримали від предків і маємо  передати майбутнім поколінням, а не зневажливо ставитися до них. Зробимо по-іншому, втратимо національне багатство та державність, а нащадки матимуть вічне рабство.” Таке його твердження - незаперечне.
Віддаючись розбудові і фукціювання господарства, Леонід Остапович не пішов, як дехто, під  крило агрохолдингів, хоч кур'єри їх і досі шниряють по селах, наставляючи  “пряники”. Він непідкупний і їм не вірить. Бо сам, як голова ФГ «Євроколос», є гідним господарем. Не глядить санаторіїв, ні розважливих закордонних поїздок. Та у лікарнях не мав коли лікуватися. 
Люблячий батько, дідусь, радіє синові Андрію  та дочці Наталі, які допомагають у господарюванні, вже добре підсобляє старший онук Артур. Внучки  Аріна та Настуся також підростають і  теж незабаром стануть в поміч дідусеві.
Ось такий він мій побратим, завжди одержимий і невгамовний поборник справедливості, входячи в підвалини того загалу, що складає основу кращої плеяди керівників ризикованого сектору економіки нашої держави.

Ростислав  Троян, член ради Хмельницької обласної організації  ветеранів України

Категорія: Газета № 79-80 5.10.2017 | Переглядів: 29 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz