Субота, 20.01.2018, 17:48
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Листопад » 16 » Грані буття
10:51
Грані буття

Совість  у нього чиста
У ці дні, коли ми відзначили чергову  річницю визволення України від німецько-фашистських загарбників, мені пригадався мій  колишній сусід із Волиці-Польової, нині уже покійний Павло Радіонович Клепченко. У місцевій школі, пам’ятаю, зберігалася вирізка із газети «Красная звезда»,  в якій йшлося про капітана Павла Клепченка, який за час Великої Вітчизняної війни зробив 100 виходів за лінію фронту в розвідку. Адже він був кадровим військовим, розвідником.
Хочу розповісти, як склалося його життя після Перемоги, адже він був демобілізованим через численні поранення, як інвалід. Повернувся додому під осінь 1945 року. Привезли його підводою у супроводі ординарця, який прожив у його батьків майже місяць, а тоді повернувся в свою частину. Привіз Павло з собою велосипеда. А я в той час пас свою корову і корову Клепченків. Який же я був радий, коли, пригнавши корови на обід, він давав мені той велосипед, щоб я на ньому навчився їздити! Заздрили мені ровесники, не раз позбивав  я коліна, але таки зумів навчитися.
А ще Павло привіз із собою дружину Машу, яка пішла працювати у райцентр, (казали, що десь у державних органах). Там, де зараз розміщений ліцей у с. Коров’є, до війни були казарми для військових, бо там мала бути військова частина. Але після війни тут зробили відділок Антонінського заготзерна, щоб зберігати зерно із навколишніх колгоспів. Його керівником і призначили Павла  Клепченка.
Районне начальство дуже хотіло там керувати, як кажуть, по своєму, але Павло був чоловіком твердим. Отож, вирішили зробити йому підставу, щоб заплямувати його чесне ім’я. Одного дня, коли  він поїхав у Антоніни, до його подвір’я підвода привезла зерно. Йому воно було не потрібне, бо жила  сім’я заможно,  батько був шевцем вищого класу, шив костюми і кашкети для керівників різного рангу. Але так треба було зробити, отож Павла арештували. Він почав доказувати свою невиновність, але побороти сталінсько-беріївську машину було неможливо. Тоді він запропонував дружині подати на розлучення і виїхати з району, щоб її не зашкодили. Дружина так і зробила, а Павлу дали 25 років тюрми.
Повернувся він в кінці 50-тих років. Зняли з нього судимість і повернули звання та нагороди. Приїхав він з новою дружиною, також Машею, і почав працювати на фермі, обслуговувати механізми, адже дуже добре розбирався в електриці і механізації.
У 1958 році я демобілізувався з Армії. Буквально через три днів важко захворів  наш тато, який був підвожчиком кормів на фермі. Довелося мені його підмінити, бо сім’ю треба було годувати. Отож я частіше почав спілкуватися із Павлом Радіоновичем. І дуже мені захотілося  взнати всю правду, тобто  за що відсидів у тюрмі.  Адже був він  чоловік  справедливий  і сміливий, стільки разів дивився смерті у вічі. І він мені розповів оте, що я написав вище. Чимало людей знали, що його обмовили, але, можливо, хтось і сумнівався. Отож, хочу, щоб всі знали правду. Не міг він полакомитися на те зерно, бо була родина Клепченків заможною.  Його молодший брат Микола довгий час був директором школи у Поляховій,  наймолодший Володимир трактористом у рідному колгоспі. Сумлінні, та працьовиті люди.
Отож жителі Волиці-Польової можуть гордитися своїм земляком. 
Іван Дишкант, дитина війни, смт.Теофіполь

 

Категорія: Газета № 91-92 16.11.2017 | Переглядів: 30 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2018Зробити безкоштовний сайт з uCoz