Четвер, 23.11.2017, 23:36
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Лютий » 2 » Ювілей
11:09
Ювілей

І донині в строю

50 років Віктор Пилипович Ярем’юк, Заслужений працівник культури, незмінно керує народним аматорським духовим оркестром Шибенського сільського будинку культури. Його відданість мистецтву, неповторному, чарівному світу духової музики,  фанатична вірність обраній справі, постійний суворий самоконтроль та самодисципліна просто вражає та стала взірцем для кількох поколінь музикантів.  За півстоліття  навчив віртуозній грі на духових інструментах більше трьохсот дітей, найбільш здібні пішли його стежиною, здобули музичну освіту, стали професійними музикантами, керівниками оркестрів, працівниками культосвітніх  закладів.

Любов до музики передалася йому від батька Пилипа Антоновича, який разом з Купріяном Мудруком, Францом Паславським та Адамом Паславським створили у Шибені духовий оркестр ще до війни. Довгі роки потому, кілька десятиліть після війни, коли разом з Пилипом Ярем’юком грали талановиті самоучки Максим Гринюк, Борис Семенюк, Василь Креденцар, Віктор Пасічник, Степан Мірчун, Антін Іванюк, Василь Іванюк, Борис Воронюк, Григорій Стецюк, оркестр був незмінним супутником сільського життя – і в свято, і в дні печалі.
- Мені було років 7-8, - пригадує Віктор Пилипович, - а я вже грав разом з батьком на концертах, весіллях, випровадинах, похоронах. Після школи три роки служив в армії в авіаційних військах, як вернувся додому, робив в колгоспі та на радіовузлі. Головою тодішнього колгоспу «Поділля» тоді був Василь Лаврінович Іванюк, також музикант оркестру. Він, можна сказати, і відіграв у моєму житті вирішальну роль. Хотів, щоб у селі на зміну старим музикантам прийшли молоді хлопці, а їх треба було навчити. Наполіг, щоб я поїхав на курси керівників духових оркестрів, за колгоспні гроші закупив інструменти. Отак  я став вчити школярів. Звісно, тоді у мене був великий вибір, бо в Шибенській школі навчалося 400-300 дітей. Я підбирав, щоб хлопці мали слух та добре вчилися. В підготовчій групі в мене було 18, в оркестрі – 28-36 школярів. За рік ми проходили програму з 120 творів. Звання «народний аматорський» нам присвоїли ще у 1977 році. Ми брали участь в конкурсах, фестивалях, оглядах, об’їздили всю Хмельницьку область, були в Києві, багатьох містах України, навіть в Данії, отримали багато нагород. Я щасливий, що по моїх стопах пішли Василь Іванюк, Анатолій Надал, Володимир Жилюк,  Петро Неставальський, Ігор Семенюк, Анатолій Далінчун, Анатолій Воронюк, Олександр Зиборєв, Володимир Степанишин, Ігор Тебенько. Кожна людина має знайти своє місце в житті, хтось тракторист, хтось лікар чи бухгалтер, а от моїм покликанням стала музика. Якщо хтось думає, що це легко, дуже помиляється. Бо навчити дітей, звести все докупи, щоб оркестр звучав – непросто. Доводилося ж працювати, грати по 12 годин. Та яке ж життя у селі без духової музики?
Запорукою свого успіху вважає цей поважний чоловік дисципліну. Без неї ніколи ніде не буде толку. Скрізь вона має бути залізною, бо як без неї навчити дітей нотної грамоти, розучити партії? Привчати себе до важкої праці, вчитися працювати, бути відповідальним, вміти тримати слово, дорожити своєю честю та гідністю -  – саме такі цінності прищеплює своїм вихованцям впродовж 50 років. Всі, хто пройшов школу Пилиповича, неодмінно згадують його з великою вдячністю, як прекрасного вчителя, чудового наставника та справжнього старшого друга.
Та час не стоїть на місці, все тече, все змінюється. Занепадають села, бо можновладці, прикриваючись  гаслами турботи про народ, зруйнували колгоспи і люди масово втратили роботу. Їм же людей не треба, їм треба землю, бо це ж золоте дно. Ні до чого доброго так звані «реформи» не привели, молодь шукає кращої долі в містах, в селах залишаються одиниці, адже перспективи - ніякої.  Ще ж Дамокловим мечем нависає славнозвісна «оптимізація», нема гарантії, чи збережуться заклади освіти, культури та охорони здоров’я, чи зможе їх утримувати громада, коли завершиться адміністративно-територіальна реформа. 
- Тепер, звісно, працювати  важче, - з сумом констатує Пилипович, - у нашій школі вже кілька років навчається менше ста учнів, вибору нема, якби не дівчатка, не знаю, щоб було.  З ними трохи складніше, я ж звик з хлопцями, та вони молодці, стараються. А взагалі, як на мене, занепадає і культура. Бо яке ж це вогнище культури, коли будинки культури вже не рік і не два не опалюються. Хто туди прийде в таку холоднечу? Як  нести культуру в маси? Подивіться, скільки раніше було духових оркестрів? Майже у кожному селі. А тепер? В Шибені, Турівці, в Теофіполі, Новоставцях, Святці – і все?
На все у нього є своя думка. Болить його душа, а вона із загостреним  відчуттям справедливості, що  в Україні влада змінює владу, а простим людям живеться ще важче. Що скрізь свавілля, безлад,  процвітає корупція – і це що, безкінечно? Що гинуть на війні, а це ж таки справжня війна, кращі сини України. А от в Китаї всі рівні перед законом, чи ти селянин, чи ти чиновник, чи навіть міністр – покарання неминуче. Бо інакше порядку ніхто не наведе.
2 лютого виповнюється Віктору Пилиповичу 80 років. В строю, при світлому розумі дожив до пори високої зрілості, золотої мудрості. Хай пошле йому доля щастя ще довго-довго радувати собою білий світ, дарувати людям прекрасне, дарувати насолоду та втіху для душі!  Хай його музика звучить вічно!
Галина Тебенько

 

Категорія: Газета № 9-10 2.02.2017 | Переглядів: 67 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz