Субота, 20.01.2018, 17:38
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2018 » Січень » 11 » Хвала роботящим рукам!
12:15
Хвала роботящим рукам!

Його найбільше щастя

Ми завжди дуже прискіпливо шукаємо героя чи героїню «Доброго господаря». Адже, окрім працьовитості,  талановитості та  майстровитості, ця людина має володіти і такими якостями, як доброта, безкорисливість, милосердя. Про багатьох таких людей ми вже написали. Та, слава Богу, ще не про всіх. То ж наша сьогоднішня розповідь – про Володимира Павлюка з Лідихівки, майстра на всі руки, і просто хорошу людину. 
Виявився Володимир дуже скромним, врівноваженим, поміркованим. Буде йому літом вже 50 років, за своє життя зробив багато добрих справ, має гарну родину, і вже точно знає, в чому його найбільше щастя.
- Питаєте, від кого мені все передалося?, - усміхався, - певне, від діда мого, Спиридона, я був ще малий, як його не стало, то мені батько розказував.  Хто його не знав! Такий майстер був, сильний механізатор, все вмів робити, які ж були часи, все вручну, ще ж ложки виливав з алюмінію та гребінці. І батько мій, Володимир Спиридонович, все життя з технікою був зв’язаний, і пасічником був. То ж після Строковецької школи я закінчив профтехучилище у Коров’єму, отримав диплом тракториста-машиніста широкого профілю. Працював у місцевому колгоспі «Мир» і шофером, і трактористом, довго робив у будівельній бригаді, був навіть її бригадиром. А зараз я працюю на тракторній бригаді у відділку ТОВ «Україна-2001». Я і слюсар, і токар, і електрогазозварювальник, хоч без дипломів. Та найбільше лежить моя душа до техніки. От змайстрував я собі саморобного тракторця, таки він від китайського кращий, бо ж все зробив своїми руками, до останнього гвинтика та гайки. Зробив до нього плуги,  фрезу, культиватор, причіп, плуги на рівці, картоплесаджалку, картоплекопалку, косарку. На городах все ним роблю, крім глибокої оранки. І людей слухаю, бо ж треба допомогти, хіба що вже край нема часу. Навіть, коли трапляються  люди недобрі, якісь заздрісні, і то я допоможу. Бо якось інакше не можу, думаю, що нікому не зробив зла. 
І на своїх «Жигулях» завжди підвозить людей, і коли дружину Алісу підвозить у Волицю, бо працює вона там вихователькою у дитячому садку, чи коли у Теофіполь їде. І ніколи не проїде мимо, коли хтось на дорозі поломився. А скільки раз довелося щось робити у Строковецькій школі, в Лідихівському садочку, всього й не перелічити. Ще ж працював на будівництві церкви у Зарудді, відтоді потоваришував з отцем Ніколаєм.
- Я проста людина, - розмірковував, - працюю для людей, для себе, великого багатства не нажив, та й навіщо воно? В чому щастя, я для себе вже визначив. Як був молодий, міг  випити добре, я не святий. Та коли захворів, переніс кілька операцій, живу з однією ниркою, обрав здоровий спосіб життя. То ж головне для мене, щоб почував себе не гірше, щоб працював, адже пенсія по інвалідності дуже маленька, хоч і зарплата невелика, щоб міг допомогти своїй сім’ї,  щоб людям продовжував допомагати. Моє найбільше щастя – це моя родина. Моя мама Галина Юхимівна довго проробила дояркою, весь час була як не в резинових чоботях, то в галошах, а тепер болять ноги, ледве з двома палицями ходить, дуже її шкодую. В мене хороша дружина, ми дорожимо одне одним. Виростили двоє дівчат, Віку і Альону. Віка закінчила у Хмельницькому швейне училище, Альона вчиться у восьмому класі у Строках. Дуже тішуся своїм онучком Адріаном, йому вже два з половиною роки. І він дуже діда любить, приходжу з роботи, нароблюся, і вдома ж по хазяйству треба допомогти, а далі в майстерні пропадаю. То він коло мене, ключі вже мені подає, крутить. Навчу його всьому, що сам умію.
А про що мріє? Звісно, щоб закінчилася війна, щоб настав в Україні мир та спокій. Та й щоб, нарешті, відбулися хоч якісь позитивні зміни, щоб простим людям стало легше жити. А то що, підняли заробітну плату та пенсії,та й то ж не всім, а ціни як стрибнули!  Всюди ж така дорожнеча, і бензин, і солярка, і запчастини, все ж б’є по кишені. От надумав тракторця свого удосконалити, купив лише один підшипник,  а коштує він  аж 368 гривень! Скільки над людьми можна знущатися? І кому вже вірити?
Та в усьому намагається Володимир знайти щось світле. І в своїй роботі, бо вона ж така потрібна, і коли людям допоможе, зробить якесь добро. І коли вдасться викроїти годинку, щоб порибалити. Бо ж завзятий рибалка, хоч найбільше любить рибалку влітку, коли тепло, щоб босими ногами по воді походити. Життя ж таке прекрасне… 
- Всіх, кого знаю, хто мене знає, - сказав наостанок, - від усієї душі вітаю з Новим роком та Різдвом Христовим! Зичу міцного здоров’я, достатку, родинного щастя та всього найкращого! Миру вам, добрі люди!
Галина Тебенько

 

Категорія: Газета №2 11.01.2018 | Переглядів: 22 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Січень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2018Зробити безкоштовний сайт з uCoz