Неділя, 17.12.2017, 03:39
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Березень » 23 » Лебідка
12:25
Лебідка

Про це треба говорити

Я людина похилого віку, не можу  фізично працювати, ходити також мені важко – дуже болять ноги. Втратила вже батьків, братів, сестер, чоловіка, і, що найстрашніше – єдиного сина. Є про що думати,  над чим журитися. Благо, що поряд зі мною моя невісточка, яку називаю своєю дитиною. Це Оксана Середа, яка працювала медсестрою у фізкабінеті ЦРЛ, а тепер, уже 5-ий рік, відколи пішов  у вічність мій син, а її чоловік, вона продовжує жити зі мною, каже на мене «мамо», доглядає, як рідна донечка. Я схиляюсь перед її добротою, увагою, молю Бога, щоб віддячив їй сторицею. Підтримують морально і матеріально мої племінники, що живуть у Хмельницькому, Івано-Франківському, Чернігові, Ужгороді, Калінінграді, на Житомирщині.
Що ж я роблю цілими днями і такими довгими зимовими вечорами і ночами, коли навіть із снодійними не спиться? А молюся, читаю і розгадую кросворди, щоб мозок «не засох». Радію, що виходить чимало творів українською мовою. Прочитала багато творів Василя Шкляра, Володимира Лисого, Надії Гуменюк, Дарини Корній, Фіалко і Белімової, Люко Дашвар і Світлани Талан.
З тиждень ходила у роздумах над романом Василя Шкляра «Тінь сови». Тішилась таким світлим коханням , взаєморозумінням, взаємопідтримкою Катерини і Степана, їхнім, хоч і коротким,  сімейним щастям. Схвилював вірністю клятві Гіппократа лікар-хірург Муталіб.
Остання книжка, яку я прочитала – «Помилка» Світлани Талан. Я, мабуть, наївна людина, але мені здається, що цей роман треба обговорювати у бібліотеках, клубах та школах. Адже авторка піднімає дуже важливі, як на мене, проблеми. По-перше, Світлана Талан показує, як окремі люди, збагачуючись, маючи великі гроші, легко зводять з розуму молодих вродливих дівчаток – і так же легко забувають про них. Не задумуються, що, може, котрась із них і народить від нього. Лише пізніше, у зрілому віці, маючи величезний будинок, напханий багатством, почуваючи у ньому порожнечу, відчувають порожнечу і у своїй душі, задумуються над прожитим.
По-друге, відносини між батьками і дітьми. Як батьки, дбаючи про майбутнє свого пасинка, забувають, не мають часу запитати сина, чим він живе сьогодні, що його тривожить.
По-третє, що дуже важливо, піднімає проблему наркоманії. Це мене зачепило найбільше. Я не думала, що це така страшна хвороба, яка поступово затягує молоду людину в багно. Так сталося з Микитою, єдиним сином в сім’ї, обдарованим, здібним студентом медінституту,  в якого могло бути велике майбутнє. Микита хотів, намагався виплутатися з тих страшних тенет самотужки, переносив «ломку», збираючи в кулак силу волі і терпіння. Це так страшно.  
Отож, про наркоманію треба говорити, кричати. Можливо, почує із ста один – і варто тратити на це час. 
Ганна Верхогляд, вчителька-пенсіонерка, 
село Новоставці

 

Категорія: Газета № 23-24 23.03.2017 | Переглядів: 49 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz