Понеділок, 26.06.2017, 08:24
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Січень » 29 » Люди і події
10:14
Люди і події


Не бажайте нікому зла
Дотримуватися заповідей Божих нелегко, бо нема ідеальних людей, та й ні в кого нема ідеального життя. Нелегко вберегти свою душу і від семи смертних гріхів, і нема такої людини, яка ніколи б не згрішила. Та ніколи не пізно покаятися, вчасно зупинитися. Якщо говорити про заздрість та ненависть, то варто задуматися: чи треба марнувати на це своє життя? Чи не краще  трудитися і просити в Бога мудрості для себе, намагатися стати чистішим і кращим. Бо рано чи пізно зло повернеться. 
Такі думки виникли у нас, працівників редакції, коли отримали цей лист. Тема була нам знайома, бо ж брали участь у розгляді скарги, коли історія ворожнечі сусідів тільки розпочиналася. Тому і друкуємо цей лист.
Те, про що йтиме нижче – не вигадки, це крик моєї душі. Але все по порядку.
Проживаємо ми в селі Коров’є.  Наші сусіди для моїх батьків усі роки здавалися найкращими, у нас з ними завжди були гарні відносини. Але сталося так, що ця дружба, кілька років тому, переросла у ворожнечу. А причиною стала звичайна людська заздрість, клаптик забур’яненої землі,  закиданий  сміттям. Оскільки це було біля нашого городу, нам запропонували навести тут лад і приватизувати цю землю.  Ми так і зробили і невдовзі почали будувати  на цьому місці комплекс-ресторан «Дикий мед».
Ось тоді і все почалося…
Сусідка Євгенія Козлюк на сході села заявила, що  нехай  ту землю візьме  хто-небудь інший, тільки не Вальчуки. Скільки у неї було ненависті, злості, скільки бруду було вилито на нашу адресу. Ніяк не могла заспокоїтись, писала скарги у різні інстанції,  викликала перевірки. А коли ті  нічого не знаходили, кричала, що ми їх підкупляємо і вони на все закривають очі.
Важкі це були часи для нашої сім’ї. Але ми не здавалися. Працювали всі, як кажуть, від малого до старого, з раннього ранку до пізнього вечора.Із Божою допомогою нам все вдалося і ми все витерпіли. Всі ці роки сім’я Козлюків не мала спокою: то, вибачте, дулі нам Євгенія показує,  то хреститься, побачивши нас, то щось бубонить вслід. Ми все це терпіли, але ніяк не могли зрозуміти одного: чому до цього ніхто не «кинув оком» на цю землю, не навів там порядку?
Особливо були вражені мої батьки, для них це було великою несподіванкою, адже зробили цим людям немало добра. Де ж поділася дружба?
З настанням весни кожна людина біля своєї хати наводить порядок. Розпочали   якось робити дещо і ми. І знову потрапили в немилість. Сусідка Надія Уляницька та  її донька Наталя Сацюк не втрималися: що вже маєш гроші?  Наталя ходила вечорами по хатах і збирала  якісь підписи. Правда, ніхто не знав за що підписується. Підписалися ті, яким вона колись допомогла, як медик, адже працює медсестрою
в райлікарні. Отож, вони не могли їй відмовити. Виявляється, підписали скаргу до районної ради, звинувативши мене, що в країні війна, а  в «Дикому меді» весілля. А чому ж у  самої вдома сидять здоровий чоловік, брат? Чому не йдуть в АТО? А все через те, що вона медсестра, а вони  «слабі». Я ж нічого не порушила :  життя іде, люди одружуються.
Одне слово, жила вся моя сім’я останні роки  «на нервах»,  моя мама потрапила в лікарню з інсультом. Бачили б ви, як тішилися цим Козлюки, Уляніцькі та Сацюки, аж в долоні плескали. Ми і це пережили, витримали.
Але прийшло в нашу  сім’ю велике горе. Цього року у вересні моєї мами не стало. Донині не можу зрозуміти: чи збіг обставин, чи «поробки» діють. А сталося ось що. В кінці серпня мамі зробили операцію, все було добре, лікар сказав, що через 2-3 дні їй можна буде забрати додому. Нашій радості не було меж.  Але перед великим святом Першої Пречистої нам треба було поїхати у неблизьку дорогу у справах. На світанку, коли чоловік вигнав машину із гаража, закриваючи за ним ворота, я побачила біля них «подарунок» – пучок сірників , перев’язаний червоною ниткою. Кінці нитки, як і головки сірників, були спалені, а  всередині був хрест. Це нас шокувало. Адже попереду неблизька дорога. На щастя, все обійшлося, ми благополучно повернулися додому. Але біда не обминула. На третій день після знахідки, коли ми приїхали в лікарню, щоб забрати маму,  сталося непередбачуване не тільки для нас, але й для лікаря, – у мами різко піднялася температура, вона «горіла», наче  ті сірники.  Через 10  днів мами не стало.
Що ж сталося? Для нас і донині це залишається загадкою. Для нашої сім’ї це було велике горе, неочікуване, неначе світ зупинився. Внуки не могли повірити, що вже немає бабусі, тільки й говорили про те, якою доброю вона була для них, що подарувала. Як це  було важко слухати, як важко було на це дивитися! Адже чоловікові потрібна була дружина, дітям – мама, внукам – бабуся.
Ми вдячні всім, хто прийшов на похорон, адже людей було дуже багато, тому, що не одній людині мама допомогла доброю порадою.  Тільки не було вище названих «сусідів». Як же так може бути?! Адже прожили поряд більше 40 років!
Кажуть: не роби комусь зло, то воно й до тебе не прийде. Напередодні великого свята Різдва Христового  у Євгенії Козлюк стався інсульт. Не тішуся цим, повірте. Це просто спонукало мене написати цей лист і  ще раз сказати всім: відпустіть зло, нехай відійде заздрість, тому , що найстрашніше у цьому світі – втрачати рідних людей. Бережіть своїх рідних, творіть добро і воно вернеться вам сторицею 
Тетяна Розумна-Комар,
с.Коров’є

 

Категорія: Газета № 7-8 28.01.2016 | Переглядів: 193 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Січень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz