Неділя, 24.09.2017, 18:49
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Червень » 9 » Мир та війна
10:43
Мир та війна

Внучка генерала та кіборг в Ільківцях

Не раз наша газета писала про славетного земляка з Немиринець генерал-лейтенанта Івана Сидоровича Якимовича. Адже пройшов селянський син тернистий, сповнений випробувань, шлях крізь пекельні вогняні дороги Великої Вітчизняної війни, післявоєнні труднощі до генеральського звання. У 2010 році, напередодні 65-ої річниці Великої Перемоги в начально-виховних закладах  країни була оголошена патріотична акція «Гірка пам’ять Перемоги очима дітей». В тодішньому Ільковецькому НВК ЗОШ І-ІІ ступенів до збору матеріалів про своїх родичів-солдатів школярів залучив вчитель історії, відомий у районі краєзнавець Володимир Лавренюк. То ж у «Житті Теофіпольщини» за 9 квітня 2010 року з’явилася публікація дев’ятикласника Павла Ващука «Генерал з Немиринець». Писав хлопчик про свого двоюрідного діда Івана Сидоровича Якимовича, 1921 року народження. Про те, як перед війною закінчив Проскурівське військове училище, як у червні 1941 отримав звання лейтенанта і був призначений на Брянський фронт командиром кулеметної роти. Як у серпні війська фронту були розбиті німцями та більша частина підрозділів потрапила  в оточення, як двадцятирічний лейтенант зі своєю ротою, 120-ьма сержантами та рядовими, не здався в полон, а з важкими боями намагався вирватися з оточення. Як по дорозі їм зустрічалися групи бійців, окремі офіцери, як ставали до них у стрій. Були там і капітани, майори, і навіть підполковник. То ж в кінці серпня Іван Якимович вивів з оточення вже 1250 солдатів та офіцерів. Війну закінчив командиром полку, був чотири рази важко поранений. Закінчив Військову Академію імені Фрунзе, Академію Генерального штабу, командував прославленою Таманською дивізією,  дослужився до звання генерал-лейтенанта, заступника командуючого Київським військовим округом, мав 26 бойових нагород. Помер у 1992 році на 71-ому році життя.  
Це повідомлення ми поставили на сайт газети в Інтернеті. Цієї весни його знайшла та прочитала  внучка генерала, 31-однорічна киянка Катя Якимович. Була приємно вражена, що про діда пам’ятають на його Батьківщині. Зателефонувала в Ільковецьку сільську раду, просила сприяти її зустрічі з Павлом Ващуком. Оскільки хлопець вже навчається в Тернопільському медичному університеті, з Катею спілкувалася його мама, сільський бібліотекар Антоніна Василівна. Домовилися про зустріч, оскільки Катя займається волонтерською діяльністю, пообіцяла приїхати з кіборгом.
То ж одного травневого дня, щоб послухати, подивитися на внучку генерала Якимовича (на фото ліворуч) та бойового офіцера ДУК друга Барса у сільський клуб прийшли школярі, молодь, старші люди, діти війни. Розказала Катя, що хоч діда знала мало, бо ж коли він помер, їй було 7 років, коли подорослішала, цікавилася його життям, вивчала родинні архіви, зберігала книги, вирізки з газет, в тому числі і «Життя Теофіпольщини», де було написано про нього. Дуже вдячна землякам, які не забувають про генерала Якимовича, бережуть пам’ять про нього. 
Ніхто не думав, що через майже сім десятків літ України знову смертельним крилом торкнеться війна. І піде брат на брата, і будуть лютувати жорстокі найманці, хизуватися російські окупанти,  і будуть гинути, будуть скалічені кращі з кращих, справжні патріоти-українці. Слов’янськ, Краматорськ, Волноваха, Іловайськ, Донецький аеропорт, Піски, Дебальцево, Маріуполь, Широкіне, Мар’їнка  - ці та інші міста, села та селища Донбасу навіки увійдуть в новітню історію нашої країни. Та як тут відділити правду про цю неоголошену війну від брехні, добро від зла, милосердя від зради? І як пояснити, що на папері на війну виділялися мільярди гривень, а насправді армію від голоду і холоду врятували волонтери?
То ж командир розвідки «Правого сектору» друг Барс був небагатослівним. Був у всіх гарячих точках, захищав Донецький аеропорт. А чому війна триває і далі, не видно їй кінця? Бо вона комусь вигідна, наживаються на ній запроданці та шахраї, роз’їдає країну зсередини корупція.
Пригостила Катя ільковецьких дітей печивом, таким, яке передають нашим бійцям, на згадку зробили знімок. А Барс подарував Василю Михайловичу Бобчуку, двоюрідному братові генерала Якимовича, документальні книги Сергія Лойка «Ад-2042», «Аеропорт» та Євгенія Положія «Іловайськ».
Ось така незвичайна зустріч відбулася в Іль-ківцях. Якщо є в Україні справжні, віддані Батьківщині  патріоти, такі як Катя Якимович, як Барс, як ільковецький боєць АТО Дмитро Поліщук, нас не здолати, ми переможемо.
А.Джус

 

Категорія: Газета № 45-46 9.06.2016 | Переглядів: 91 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Червень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz