Четвер, 27.07.2017, 09:40
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Січень » 14 » На таких тримається світ
10:49
На таких тримається світ

21 січня нашій любій матусі, бабусі та прабабусі Лідії Власівні Рудюк  виповниться 85 років. На такий поважний ювілей мають з’їхатися  здалека її діти, онуки та правнуки. Для неї це буде сюрприз, бо ж хочемо сказати їй найтепліші слова, низько вклонитися за ласку, ніжність, за її людяність та безмежну любов. Бо ж випала їй доля, сповнена великих випробувань, горя, біди та вічного суму, прожила вона дуже тяжке життя.

Найдорожча  на  світі

Народилася бабуся у далекому  1931 році в селі Дзвінки Білогірського району  у  звичайній сільській родині. Батько був добрим працьовитим чоловіком, робив комірником  на колгоспному току, мати доглядала дітей та поралась по господарству. Та не довелося бабусі мати безхмарне, безтурботне  дитинство. 
Одного дня у 1937-ому році, коли її виповнилося лише 6 років, до їхньої хати зайшли суворі чоловіки у військовій формі і попросили батька вийти з ними. Це був останній раз, коли вона бачила свого тата. Його оголосили «ворогом народу». Через рік бабусину матір примусово вислали з села, а дітей порозселяли по людях. Пам’ятає бабуся, як вона гірко плакала та благала не забирати від неї матусю.  Цілий рік вона, маленька дівчинка, плакала ночами та сумувала за маминою ласкою та її рідними обіймами. Кожен день вона виходила на дорогу, благально вдивлялася у далечінь, виглядала, присила боженьку, сподіваючись, що мама повернеться до неї. Та все було марно.
Матері дозволили повернутися через рік, проте щасливого, безтурботного життя бабуся вже не бачила. Ще  довго вона буде згадувати батькову посмішку, згадувати, як  він, тримаючи за руку, вів її маленькою по полю.  Невдовзі прийшов офіційний лист про те, що батько помер від дезинтерїї.  Тепер вона мала допомагати своїй матусі по господарству, а часом і виконувати чоловічу роботу - носити дрова з лісу та працювати на городі.  
Бабуся дуже любила вчитися і хотіла отримати освіту, проте після четвертого класу її довелося покинути школу:  через те, що потрібно було ходити більш ніж за 5 км у сусіднє село, а також через те, що не було взуття, ще ж  вона мусила разом з матір’ю трудитися  у полі, аби не померти з голоду.
 Незабаром і війна.... Багатьох підлітків з села та її рідного брата забрали  до Німеччини. Бабусі пощастило - її лишили в селі. Проте нікому було працювати у селі, тому майже всю війну з ранку до пізнього вечора вона, не розгинаючи спини, робила на полях. А як вигнали німців, в 14 років  стала ланковою у колгоспі. За непосильну працю та внесок у розбудову народного господарства у ті часи вона має  статус ветерана Великої Вітчизняної війни. 
Проте ще  довго їй відгукувалося тавро «дочки ворога народу».  Ці думки не давали їй спокою аж до тих пір, поки не були розсекречені архіви НКВД. Вона разом з братом писали запити у різні інстанції,  аби взнати правду про свого батька. Вони її отримали, проте ця правда була дуже гіркою. Як з’ясувалось пізніше, хтось навмисно підпалив солому на полі, де батько був бригадиром. Його товариша та ще двох чоловіків змусили підписати папери, на яких нібито вони бачили, що саме він підпалював солому. Його визнали винним та розстріляли у 1938-ому році. Лише через 40 років дізналася, що він був похований у спільній могилі у Кам’янець-Подільському. Коли поклала квіти на батькову могилу, не могла стримати своїх сліз, душила образа, нестерпний біль та гнів.  Бо ж якби живим був батько,   її  життя не було б таким важким, мала б захист, легше  було б пережити післявоєнний голод, злидні та нестатки.
У 1953 році бабуся вийшла заміж, згодом народила трьох дітей. Чоловік працював трактористом у колгоспі, мав відзнаки за щоденну каторжну працю, проте після роботи любив зазирнути у чарку, a  інколи і руку піднімав на жінку. І знову все лягло на її худенькі  плечі - діти, господарство та робота у колгоспі. 
Проте доля послала її ще тяжчі випробування:  в дитинстві дуже заслабла молодша дочка Галя, а в чоловіка виявили хворобу Бехтєрєва. Постійно доводилося возити донечку  по лікарнях та випрошувати  для неї путівки в санаторій. Скільки виплакала вона за свою дитину сліз, скільки безсонних ночей провела!  
Та гірше було попереду. В 23 роки Галя померла від серцевого нападу, залишивши напівсиротами двох маленьких дівчаток. Горю матері не було краю, тяжко побивалася, майже кожний день  носила квіти на її могилу. 
Невдовзі паралізувало чоловіка, йому дали першу групу інвалідності. То ж всю чоловічу роботу по господарству вона мусила виконувати сама. Вдень працювала на фермі,  доглядала телят, а після роботи порала свою худобу, трудилася на городі.  Навесні в колгоспі  її ще змушували брати норму буряків. Хотіла відмовитися від них, бо сил вже не вистачало, але начальство  погрожувало, що виженуть з ферми. Не було кому її захистити, бо ж бідна вдова, як та бадилина край дороги.
 Другим тяжким ударом стала смерть молодого племінника, був її за сина, та помер  у 35 років від сердцевого нападу. Всі ці життєві труднощіі не могли не відобразитися на її здоров’ї. На початку 90-их років у бабусї виявили онкологію. Вона мужньо витримала цей удар і через пару років лікування хвороба відступила.  У  1996-ому році помер чоловік. Старша дочка Роза забрала до себе двох своїх племінниць і замінила їм матір. З чоловіком Іваном вони живуть у місті Нікополі на Дніпропетровщині. Мають трьох дочок та два онуки. Молодший син Ілля теж одружився і живе з дружиною Галиною у Теофіполі у селищі цукрового  заводу. В них є дочка Інна, зять Степан  та онучка Даша.
Проживши таке нелегке, сповнене горя  життя, одна радість була у бабуні - це коли діти з онуками приїзджали на канікули до неї в гості. До останніх сил вона тримала корову, кролі, свиней, курей, працювала тяжко на городі заради того, щоб було чим пригощати дітей та онуків.  Ми, онуки, ніколи не забудемо бабунині деруни, її смачний, ні з чим незрівнянний борщ та вареники з вишнями, в які вона вкладала всю свою душу та  любов. Я досі дивуюсь: звідки вона брала ті сили та безкінечну енергію до життя і до праці? 
Наша бабуня - велика господиня. В неї зажди було чисто і прибрано в хаті. Люди у селі лише дивувалися: як же так,  що у неї на такому великому городі ніколи не можна було знайти бур’яну? Немає у Дзвінках жодної людини, яка б сказала про неї щось погане.  Вона завжди була лагідною та привітною до всіх. Все своє життя тяжко працювала, проте завжди намагалася всім  допомогти, за  людяність і поважають  її люди.  Ще ж у неї немає зятя та невістки, а є ще один син та дочка.
А як гарно бабуся співає! Ще з маленьких років, працюючи у полі разом з мамою, вона знаходила втіху у співі. Кожен раз, коли збирається вся родина, вона заводить пісню. Ця любов до української пісні передається в нашій родині із покоління в покоління. Навіть мій чоловік  Стів, англієць, співає українські пісні. 
У 2007-ому році син Ілля забрав матір до себе в Теофіполь, бо не було  у неї вже здоров’я поратися коло хати та на городі.  Декілька разів на рік вона  довідується у своє рідне село, де пройшло її тяжке життя,  і  кожного разу вона приносить квіти на могили близьких  людей, яких  дуже любила. Час від часу вона їздить на Дніпропетровщину довідатися до дочки Рози.  Проводить з її родиною декілька місяців на рік.  Весь інший час вона живе з сином та невісткою у селищі  цукрового заводу. Чим може, завжди старається допомогти їм у хаті, в сараї та на городі, бо ж не звикла сидіти без роботи.
Бабуся завжди любила читати - ось тільки змалечку не було коли. Тепер в неї є час дивитися телевізор та слухати радіо. Вона постійно дивиться трансляцію засідань Верховної Ради. Знає всіх політиків, політичні партії, взагалі, розбирається в політиці. Дуже переживає за майбутнє України, життя своїх дітей, онуків та правнуків. Не мала вона щасливої долі, то ж дуже хоче, аби  її нащадки жили у мирі, спокою та злагоді.


Дорога наша матусю, 
бабунечко та прабабусю,
 від щирого сердця, з великою любов’ю та пошаною до вас поздоровляємо з 85-річчям! Щоб ми робили без вашої любові та ласки?! Прийміть від усієї родини щирі вітання та низький уклін за те все, що ви для нас зробили. 
Лагідна, рідненька, добра і проста,
Наша дорогенька, наша золота,
Натруджені руки, мудрії слова,
Вам ніколи, бабусю, спокою нема.
То ж дозвольте в день такий святковий
Побажати щастя, радості в житті,
Щоб не знали, горя ви ніколи
І до 100 років ви для нас жили!
З великою любов’ю до вас діти  Роза, Ваня, Ілля та Галина; онуки  Ірина, Таня, Лідія, Інна, Стів, Генадій та Степан; правнуки - Артем, Даша, Родіон.
Від імені нашої великої родини старша онука Ірина Кінг з Великобританії

 

 

  

  

 

 

Категорія: Газета № 3-4 14.01.2016 | Переглядів: 80 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Січень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 3
    Гостей: 3
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz