Вівторок, 24.10.2017, 12:23
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Жовтень » 13 » На таких тримається світ
11:25
На таких тримається світ

Згадайте і помоліться за його душу

Мій тато,  Лук’ян Ульянович Латун, простий селянин, не був ні видатним політичним діячем, ні письменником, мав лише початкову освіту.  Але напередодні його ювілейного дня народження я хочу згадати про нього на сторінках нашої газети.
Народився Лук’ян Ульянович 15 жовтня 1916 року в мальовничому селі Мар’янівка, був найстаршим у сім’ї. На його долю випало чимало випробувань. У 30-х роках під час колективізації батьки, маючи сяке-таке майно, нажите тяжкою працею, не хотіли вступати в колгосп. У них відібрали хату, і сім’я з малими дітьми жила в землянці. Тато ж був за вихованця у рідного дядька Миколи, допомагав йому по господарству, бо у того була велика пасіка(180 вуликів) і 3 десятини землі. У 1928 році дядька «розкуркулили» і вислали в Уральську область. Як мати не благала, щоб залишили її сина вдома, ніхто й слухати  не хотів, відправили і його. Пізніше згадував тато, як важко доводилося виживати там, на Уралі. Щоб не вмерти з голоду, ловили рибу, збирали гриби. А ще хлопчина ходив за кілька кілометрів у ліс, де політв’язні працювали на лісоповалі. Ті жаліли малого і ділилися з ним харчами, що видавалися на пайок. Через два роки дядько занедужав і щоб врятувати племінника, порадив йому повертатися в Україну. Кмітливий підліток завдяки Богу і добрим людям за 10 днів таки добрався до рідного села.
У роки другої світової війни був мобілізований у 1941-му. Радянські війська тоді відступали дорогами тяжких боїв. Під Києвом військовий підрозділ, де служив тато, оточили. Далі – полон, знущання. Німцям, які зайняли значну територію, потрібна була робоча сила, і багатьох полонених тоді відпускали по домівках. Так тато знову повернувся в рідне село. Коли фашистів гнали назад, у 1944 році, уже вдруге пішов на фронт, був зв’язківцем. Під Золочевим Тернопільської області отримав поранення в передпліччя. Польща, Румунія, Угорщина, Чехословаччина, Німеччина – ось через які країни пролягав шлях до Перемоги. Отримав медаль «За відвагу» та інші бойові нагороди.
Повернувся додому, а там – злидні... Незабаром одружився. Одне за одним народжувалися діти. Але хвороба забрала з життя дружину Євдокію. Залишився вдівцем у 46 років з п’ятьма дітьми на руках. Найменшечкому, Колі, виповнилося лише 8 місяців. Змушений був віддати його в дитячий будинок. Але періодично навідувався до сина. У 1968 році зустрів привітну жінку теж на ім’я Євдокія, яка так само набідувалась, ростила сина і доглядала хвору маму. Поєднали свої долі. Відразу ж і Колю забрали додому. Усі діти стали називати свою мачуху Мамою, а її син зрадів, що має Тата. Незабаром сім’я поповнилася ще однією, вже сьомою дитиною, це була я. Тоді і переїхали в Троянівку, звідки була моя мама Євдокія. Зростали всі дружніми, працьовитими.
Щоб прогодувати сім’ю, тато наймався до людей, що будувалися. Умів і хату пошити снопами, і мурувати, і штукатурити, і плитку покласти. Одним з перших у районі став вирощувати на продаж щепи плодових дерев, саджанці троянд, розсаду капусти і помідорів. Для цього власноруч робив парники і теплиці, утеплював їх сплетеними з рогозу матами.
Незважаючи на труднощі, тато завжди залишався життєрадісним, енергійним. Будучи завклубом і бібліотекарем, а пізніше техпрацівником (бо призначили на цю посаду спеціаліста з дипломом), щодня їздив на роботу у Мар’янівку мопедом (на нього так і казали - «Троянівка-Мар’янівка), брав активну участь у художній самодіяльності: співав і танцював, грав на різних музичних інструментах, виготовляв сценічні костюми і виконував ролі у п’єсах. Особливо запам’яталося людям, як він вдало зіграв роль Стецька у п’єсі «Сватання на Гончарівці». За віночок пісень, виконаних на сопілці, у 80-х роках тато став лауреатом ІІ премії обласного етапу республіканського конкурсу «Сонячні кларнети», був нагороджений срібною медаллю. Із задоволенням розповідав про свої враження від концерту, де ведучою була Тамара Стратієнко.
Довгими зимовими вечорами тато ніколи не сидів без роботи. То він ремонтував взуття, то плів сітки. Пам’ятаю, як пообіцяв хлопцям, моїм старшим трьом братам, що зробить лижі, і зробив. Ще тато любив рибалити, вирощувати квіти і плодові дерева, куховарити. А вже як прихвалить готову страву, то і ситий не відмовиться покуштувати. У пенсійному віці був старостою церковної громади с. Троянівка. Піклувався про ремонт церкви, придбання інвентаря. Щозими очолював групу жіночок, з якими ходили від хати до хати на Різдвяні свята, співаючи старовинних колядок. Тато записав таких колядок цілий зошит. Жаль, що я не перейняла їх і не зберегла цей скарб.
Не дожив тато до свого 80-річного ювілею два місяці. Цієї осені минає 100 років від його дня народження. Кажуть, що людина живе доти, доки її пам’ятають. Тож, хто знав Лук’яна Ульяновича Латуна, згадайте і помоліться за його душу, нехай спочиває з миром.
Наймолодша дочка Світлана

 

Категорія: Газета № 81-82 13.10.2016 | Переглядів: 64 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Жовтень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz