П`ятниця, 18.08.2017, 13:39
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Травень » 4 » Напередодні свята
11:32
Напередодні свята

Гордимося своїм дідусем

Білопінний  цвіт яблунь,  жовтогарячі тюльпани  на подвір’ї  щороку нагадують мені про найвеличніше  наше  свято – День Перемоги, свято, зі сльозами на очах. Саме цього дня  я дійсно  бачу  сльози на очах у свого дідуся  Кузьми Тихоновича Левчуня, якому довелось пережити всі страхіття війни. Саме цього дня дідусь стає якимось особливим, поринає у спогади.
 Роки, роки.... Швидко-плинні,  не підвладні часу...Не  йдуть, а летять, стрімко,  ні на що незважаючи.  Йдуть,  біжать роки  нескінченною чередою.  97  їх уже за плечима  у старійшини нашого роду..  І онуки вже дорослі, і правнуки підростають.  Але дідусь  пам’ятає усе.  Щемить донині його серце  при згадці про своїх побратимів. Скільки їх не дожило до цього дня! Зовсім мало ветеранів війни залишилось. Йдуть вони  від нас у інший світ, йдуть у землю, якою колись скропили своєю кров’ю.... Несемо у скорботній  тиші червоні подушечки з їх фронтовими нагородами. Медалі, ордени!...Доземно схиляємо голови, навіки прощаючись з ними. Це вони, наші діди, прадіди визволяли нашу землю та й усю Європу від фашистської чуми. Це вони були на війні, це вони боронили майбутнє.
Про Велику Вітчизняну війну  дідусь розповів мені  ще до того, як пішов у школу. Війна для  нього розділилася навпіл: полон та фронт (бойовий шлях від Одеси до Ельби).
Про те, що   хоробро  воював,  засвідчують найвищі воєнні нагороди. Але війна - це не тільки  ордени  та медалі. Війна «відзначила» діда ще й  пораненнями та контузіями. Відлуння війни осколками ще й досі бродить по тілу. Та найголовніше те, що  із страшного пекла він вийшов живим.
Усе довелось робити: мінували, розміновували, наводили «переправи». А скільки «язиків» взяли, форсували водні перепони, втрачали  бойових товаришів. І йшли вперед, виконуючи накази командирів... Ось така робота у нього була...
 «Пощастило мені, -говорить дід Кузьма, - хоч поранення і контузії  були важкими та я залишився живим».
Після війни продовжував  боротьбу на трудовому фронті. Довелося відбудовувати рідне село. Не цурався ніякої роботи, старався кожному допомогти, підбадьорити. Все післявоєнне життя присвятив землі. Був досвідченим і грамотним агрономом. Кожне поле Улянового  та Шибени перемірено його кроками сотні разів, адже він  хотів сам відчувати подих землі та бачити  паростки  майбутнього врожаю. 
Разом з бабусею побудували не один будинок, де  зберігається цілий «музей» документів — почесні грамоти, медалі, знаки за трудові перемоги, фото з дошки пошани. Адже дідусь все життя сам трудився і навчив трудитися своїх чотирьох дітей і сімох онуків. У нього вже є вісім правнуків. Мені здається, що в мого діда є талант жити і бути щасливим.  Дожив  він до поважних літ,  і, дивлячись з їх висоти, можна твердо сказати: що в його житті було все, що потрібно для щастя: вдячні діти і внуки, дружна сім’я, кохана дружина, родина, сусіди, затишний будинок, гарний сад, пасіка, гідна робота. 
Ми гордимося нашим дідусем і вже 72 весну вітаємо його із святом, найважливішим у його житті – Днем Перемоги!
Олександр Бурлак,
с.Гальчинці 

 

Категорія: Газета № 35-36 4.05.2017 | Переглядів: 46 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz