Середа, 21.02.2018, 04:19
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2018 » Лютий » 8 » особистості
11:24
особистості

Ним пишається школа
Життя прожити – не поле перейти. Важка та довга дорога, але в якусь мить, ми зупиняємось, щоб повернути свій погляд у минуле, але дуже рідне…  Мимоволі згадується дитинство, шкільні роки.
Що означає для нас школа? В кожного  з учнів  є своя думка, в моїй пам’яті залишилися добрі, справедливі, люблячі  учителі, які дуже серйозно ставилися до своїх предметів, але разом з тим могли нас розважати добрим жартом, заохотити до роботи лагідною посмішкою. Вони вклали в нас тепло своєї душі.
Я впевнена, що світла пам’ять про школу, шкільні роки підтримує кожного, допомагає долати труднощі, вона частинка душі, символ благополуччя та щастя. Школа притягує своїх учнів, як теперішніх, так і колишніх.
Але у школи є своя історія - золотий фонд - це люди, які досягли тих чи інших вершин у різних сферах. Зі стін рідної школи вийшло чимало гідних людей. Це лікарі, викладачі вузів, гірники і металурги, вчителі та юристи, будівельники та військові, а найголовніше всі вони чудові люди. Весь педагогічний колектив пишається своїми випускниками, які вносять величезний вклад у розквіт  нашої держави.
Але  сьогодні я хочу розповісти про   першого заступника  голови  Київської міської державної адміністрації   Миколу Юрійовича Поворозника, у  якого  в документах зазначено «закінчив  Мануїльську середню школу  (тепер - Святецька загальноосвітня  школа І-ІІІ ст.). 
Вирішила провести особисте дослідження, як вдалося простому хлопцеві із села стати таким успішним.
Головними суддями у селі є: вчителі, однокласники, сусіди і родичі. 
Запитую у його шкільного товариша Василя Романюка:
- Знаю, що у дитинстві ти дружив із Миколою Поворозником сидів за однією партою, цікаво, і яким він був другом?
- Ти знаєш, мабуть, лише у дитинстві вірні, надійні  друзі. Він був хорошим товаришем, гарно навчався, якщо потрібно було, то ділився виконаним  домашнім завданням. Захоплювався  історією, тому заради нашої дружби йому доводилося не раз мене виручати. Виділявся він серед нас своєю рішучістю, інтелігентністю, впевненістю. Під час шкільних свят любив співати, декламувати вірші. Його мама, Оксана Арламівна гарно співала, завжди була душею колективу, це передалося молодшому синові.
- Можливо шибку у школі розбили, чи урок зірвали? – допитуюся я.
- Ні, такого не було. Якось все по-правильному виходило, звичайно, були дитячі пустощі, але ми ніколи не билися, та й про те ніхто не думав. Ти знаєш, мені так приємно сьогодні згадувати  про нього,  горджуся тим, що Коля – мій однокласник.
Ну що ж, хороша характеристика гарно навчався,  вірний,надійний, чесний, доброзичливий товариш. Але, шкільна дружба перевіряється роками, виявляється, що ви, Миколо Юрійовичу, не пропускаєте зустрічей із однокласниками і завжди є бажаним гостем у селі. 
Наступного дня я зателефонувала до  Ганни Ульянівни.  Особисто для мене  вона є прикладом: вимоглива, по-вчительськи  мудра. Запитую у неї про її учня Миколу Поворозника.
І тоді я побачила, наскільки  щасливі очі вчителя, гордого за свого учня. Говорить вона: «Серед  ровесників Коля завжди вирізнявся своєю вдачею.  І коли прийшов запит на школу,   кого із учнів послати на навчання до Суворовського училища, всі дружно підтримали кандидатуру Колі Поворозника. І не помилилися. Він став прекрасним офіцером, але життя повело його іншою стежиною, де він не менш гідно і відповідально виконував покладені на нього обов’язки. Він завжди був відповідальним і це стало головною рисою його трудової біографії. Ясний погляд його  великих променистих  очей, спортивну, кремезну статура не раз  можна було побачити у школі. Він залюбки сюди повертається.  Через роки, Коля проніс любов і повагу до своїх вчителів. Минули десятиліття, але я й досі цікавлюся успіхами колишнього учня МиколиПоворозника і пишаюся його досягненнями.  Він являється взірцем для наслідування теперішнім учням Святецької школи, юним своїм землякам. 
Його родичка  розповідає: 
- Для мене його сім’я є прикладом, навіть у свята намагаюся, зробити так, як було у тьоті Ксені. Вона могла зібрати усю родину, приспівати до кожної страви. У цій хаті завжди було весело, лунали жарти і сміх. Вже виросли ми, а я завжди спішила до них у гості, де завжди раді зустрічі, де гостинно накритий стіл, де хата як український оберіг у вишитих рушниках, подушках. Ну, а Коля, мені як брат. Я горджуся, що він,  незважаючи на усі труднощі, зумів стільки досягти у житті. Не раз доводиться то радіти, то переживати за нього. Коля хороший сім’янин, це від батька, як і батько він дбає про свою сім’ю. Як і батько він працелюбний, самодостатній, серйозний, добрий.
Шановний Миколо Юрійовичу, ми пишаємося  вами.  У нашому житті, не так часто зустрінеш людину із такою багатою душею, бездоганною репутацією. Як виявилося, що проста сільська школа з української глибинки змогла дати путівку в життя  не одній талановитій людині.  
Користуючись нагодою, від імені педагогічного колективу, я  красно дякую вам за підтримку нашої  школи, за вашу людяність, яку нічим не оцінити. Від усіх земляків висловлюю велику вдячність за добро. І нехай воно повернеться до вас сторицею!
Валентина Романовська, педагог-організатор Святецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

Категорія: Газета № 6 8.02.2018 | Переглядів: 33 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2018Зробити безкоштовний сайт з uCoz