Середа, 21.02.2018, 04:27
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2018 » Лютий » 1 » Прекрасні миттєвості
11:20
Прекрасні миттєвості

Уклін   низенький, дорогі  батьки!
4 лютого наші дорогі батьки Володимир Нікандрович та Надія Олександрівна Лавренюки із Лідихівки святкуватимуть своє 77-річчя. Так доля розпорядилася, що народились вони одного дня і року -  4 лютого 1941. Разом виросли, зустріли юність. У ті далекі післявоєнні роки люди жили майже всі однаково. Тож і тато з мамою майже з дитинства, коли їм виповнилося по 16, почали працювати. Мама пішла на ферму, а тато став завклубом. Він дуже відповідально ставився до своє роботи, гарно грав на гармошці, організовував дозвілля, отож його поважало керівництво та односельці.  Мама  дуже гарно співала, часто була із батьком у клубі, організовували концерти. 
У 1967 році батьки одружилися і закрутилося сімейне життя. Клуб клубом, але вирішив тато опанувати ще одну професію – тракториста. Господарювали, побудували хату. Жили з мамою душа в душу. Народили нас, двох доньок. Навчили любити працю, поважати людей. До цього часу пам’ятаю, як бігла у поле, щоб допомогти мамі  сапати буряки. 
У нас було щасливе дитинство. Мама з татом завжди про нас турбувалися, щоб ми були завжди нагодовані, одягнуті, щоб у нас  було все, як у інших дітей.
Коли ми підросли, батьки почали зводити нову добротну хату. Робили все своїми руками, берегли кожну копійку. Ми все це бачили, отож були невибагливими.
Важка праця далася взнаки, підкосила мамине здоров’я,  потрібно було її лікувати.  Я вже навчалась у Донецькій області, була можливість тут і залишитись,  але молодша сестра закінчувала школу і їй теж потрібно було їхати вчитись, бо поступила у Тернопіль. Саме тому я повернулась додому.
Одружили нас батьки, справили обом весілля, як своїх, прийняли двох зятів Миколів. Сестра пішла у невістки в селі, працює вчителем малювання, а я залишилась у батьківській хаті.
Найбільшою радістю для батьків стали їх онуки. А їх п’ятеро – Тетяна, Сашко, Аллуся, Едік  і Артем.  Дуже люблять вони свого дідуся і бабусю, хоча вже повиростали. І найбільше свято для батьків тоді, коли ми всі збираємося у них за столом.  Тоді дідусь грає і лине щира родинна пісня.
Поважають наших батьків односельчани, сусіди, свати.  Бо люблять вони всім допомогти, дати добру пораду. Чи то город виорати, чи картоплю зібрати – вони тут, як тут.  А ще вони активні учасники художньої самодіяльності,  свій гарний голос  мама   передала  і мені. Я теж люблю поспівати і повеселитися.
На жаль, в житті не завжди все гладко.  У 2008 році у нашу сім’ю ввірвалося велике горе. Моя старша донька потрапила у жахливу аварію. Майже три роки ми ставили її на ноги, молилися за неї. Дуже переживала бабуся, у неї стався інфаркт. Але, слава Богу, ми все пережили, хоча лікарі не давали ніякої надії. Біда відступила.
Таня поправилась, живе і працює в Хмельницькому. Ніхто і подумати не міг, що у нашу хату чорним крилом знову влетить  біда. 
Мій син Сашко пішов служити в Збройні Сили України. Йшов на рік. Але хто міг подумати, що розпочнеться ця клята війна і мій син піде захищати нас усіх, захищати Україну. За  два роки його служби, які здалися вічністю, було виплакано не одну ріку сліз. День і  ніч ми молилися, щоб повернувся він живим додому. І він повернувся, але повернувся важко пораненим. А йому ж лише 21 рік. З того часу пройшло вже  2 роки, більшість часу син провів у госпіталях.. Один Бог знає, як нам усім було важко і  як мене підтримували батьки! Я весь час була у  поїздках, допомагаючи сину,  а на них лишала своє немале господарство.
Не знаю, може хтось і щасливий тим, що не живе із батьками, тільки не я! Батьки – це найдорожчі люди, бережіть їх, любіть їх!
 Сьогодні  всі ми щиро вітаємо дорогих тата й маму, бабусю й дідуся із їхніми днями народженнями.  Низький уклін вас за все, дорогенькі. Ми бажаємо вам прожити хоча б до 100-річчя при світлому розумі та гарному здоров’ї. А закінчити свою розповідь хочу словами з відомої пісні.
Мої батьки, як голуби сивенькі, 
Вдивляючись, очікують дітей, 
Не забуваймо, діти, батька й неньки,
Що моляться за нас і в ніч, і в день.
Дочки Людмила та Алла, із сім’ями, бабуся Женя, свати, село Лідихівка

 

Категорія: Газета № 4 25.01.2018 | Переглядів: 24 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2018Зробити безкоштовний сайт з uCoz