Середа, 18.10.2017, 01:07
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Травень » 18 » Слід на землі
09:27
Слід на землі

В Малих Жеребках, з втіхою на душі

Чи було так призначене примхливою долею, чи сам собі він обрав таке життя, хто знає? Та сталося так, що корінний хмельничанин Петро Нестер змінив міський гамір та суєту на сільську тишу з невтомними соловейками у заповідній заплаві річки Случ, величний шум зелених дібров, плюскіт сріблястих хвиль ставка у мальовничих древніх  Малих Жеребках. Виявився Петро Броніславович цікавим співбесідником, адже по течії ніколи не плив, не засиджувався на одному місці, сміливо змінював своє життя, де тільки не був, сформувався, як самодостатня особистість зі своїм особливим баченням світу. 
Накрапував дощик, то ж точилася наша розмова, пересипана афоризмами та жартами господаря, у просторій кухні його теперішнього сільського помешкання.
- Де люди найбільше проводять свого часу? – не питав, а стверджував, - на кухні. То ж хотів я, щоб було зручно, комфортно. Я ж за освітою будівельник, закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут. Як сталася у цій хаті пожежа від грубки, зробив перекриття з балок, мансардний поверх, сучасний дах. Залишилося зробити  зовнішнє оздоблення, загорожу поставити, та все ніяк не вистачає пеньонзів. На чому в селі розбагатіти? На рибі? Як казав Остап Бендер – не смішіть мої копита!
Після інституту подався в Сибір, за тисячу кілометрів на північ від Тюмені у Ноябрську працював бригадиром ПМК, будував молокозавод, де з сухого молока мали виробляти  молочні продукти. Заробітки були непогані, однак дошкуляли безкінечні сніги та нестерпна мошка. Через три роки вернувся у Хмельницький, став з напарником  ходити на халтури, облицьовувати будинки. Далі заснував свою будівельну фірму, було до 60 будівельників, будували багатоповерхові будинки.
- Були  тоді якраз ті часи, - розказував, - коли почали брати в оренду ставки. Вирішили ми з товаришем спробувати нову справу, стали шукати, де в області ще є вільні водойми. Приїхали в Теофіполь, керував районом тоді Василь Корнійович Шуляк. Віднісся до нас дуже по-людському, допоміг оформити договори  оренди. Взяли ми ставки в Малих Жеребках (2), Михиринцях, Базалії. Невдовзі ми від одного відмовилися, залишилися три – тут, в Малих Жеребках, в Михиринцях та Базалії. Щоб ви знали, це дуже невдячна справа. Це так збоку, хто цим не займається, тому здається, від цього море грошей. Затрати – великі, адже треба купити зарибок, робити аналізи води в лабораторії в Хмельницькому, бо ж ставок – це складний живий організм, якщо у ньому не підтримувати  природне біологічне середовище, риби не буде. Ще ж люди не хочуть розуміти, що це підприємницька діяльність, яка має принести прибуток, я ж ні до кого у їхній город не лізу. Та маю і людей поважати, адже живу серед них.
Ще ж став працювати головним архітектором Хмельницького району, навантаження було велике, щодня з Жеребок їздив на роботу, разом донечку Лізу в школу возив. Продовжував займатися своїми ставками, допомагав і допомагає йому старший син Віталій. Хоч живе з сім’єю у Хмельницькому, треба, то і вночі приїде. 
Посадив Петро Броніславович коло хати молодий садок, коло ставка, за греблею – ще один садок, вже родить, побудував і бесідку. Можна тут гарно відпочити. 
Вже вийшов на заслужений відпочинок, аби лиш було здоров’я, бо планів ще має багато. Все треба подоводити до пуття, у такій гарній місцині має все  бути  у повній гармонії. Крім рибальства, має ще одну пристрасть – мисливські собаки.  В один час мав їх аж 14. Треба їх доглядати, це і собача кухня, і собачий холодильник. Тепер у нього лише двоє – лайка та ретрівер, ще маленька улюблениця лайка Хільда. 
За 15 років, відколи поселився в Жеребках, зробив людям багато добра. Коли кого треба було підвезти чи спеціально завезти, чи виручити якимись іншим чином – завжди послухає.
- Якби не дядя Пєтя, - казала сусідка Інна, - не знаю, що було б з моїм Богданчиком. Пологи були передчасні, він  влаштував мене у хмельницьку лікарню, все обійшлося добре. Та й до 5 років хворів, я його лікувала тільки у Хмельницькому. Тепер йому вже сім років, вчиться у Михиринецькій школі, то ж дядя Пєтя щоранку відвозить його та ще одну нашу сусідку-восьмикласницю Іванку до школи, а після уроків привозить додому. Це дуже добра, прекрасна людина.
Тут, в Малих Жеребках, знайшов Петро Броніславович втіху для своєї непокірної бентежної душі. Серед розкішної подільської природи, запашних луків та голубих ставків.
П.Ковалишина

 

Категорія: Газета № 39-40 18.05.2017 | Переглядів: 88 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz