Субота, 25.11.2017, 08:52
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Жовтень » 19 » Світлиця
09:51
Світлиця

У своїй стихії
Лариса Петрівна почуває себе щасливою має улюблену роботу та чудову сім’ю, радіє кожній неповторній миттєвості буття.  Уже 26 років працює у рідному селі в Човгузівській ЗОШ І-ІІ ступенів, з коханим чоловіком Миколою Бульбахом виростили  хороших синів Руслана та Едуарда. А ще впродовж свого усвідомленого життя живе у чарівному світі музичного та пісенного мистецтва.
-    Знаєте, я співала з самого дитинства, - розказує, - була солісткою, мама брала мене на репетиції в будинок культури, я виступала поруч з дорослими.  Мріяла про сцену, про кар’єру співачки, збиралася вступати на музично-педагогічний факультет. Моїм кумиром була та й залишається досі незрівняна Софія Ротару, я знала, співала всі її пісні. Та у музичній школі в ті часи вчитися не мала змоги, тому музичної освіти не здобула. То ж спочатку я закінчила Хмельницький політехнічний коледж, навіть трохи працювала економістом у Вінниці. Але повернулася додому. Хоч моя мама, Роза Явтухівна, досвідчений педагог, директор школи, відмовляла мене від учительства, я почала працювати у нашій школі бібліотекарем, вступила на заочне відділення факультету «початкова освіта»  до Кам’янець-Подільського Національного Педагогічного Університету. Невдовзі стала вчителькою початкових класів, згодом – вчителем музичного мистецтва та педагогом-організатором. Робота з дітьми – це моє життя, долучення їх до музичного мистецтва – це моя стихія. 
Захоплено говорить про те, як проводить уроки, як готує виховні заходи, як прагне розкрити здібності та обдарування дітей, водночас  виховати в них честь та гідність, почуття патріотизму, справедливості та милосердя.
-    У нас дуже гарні, талановиті діти, - продовжує, - працювати з ними – одне задоволення.  Ми не пропускаємо жодного свята, готуємо глибокі за змістом, емоційні  заходи.  Щоразу треба додавати щось нове, яскравіше, і, звісно, для мене найголовніше - це  музичне оформлення. Я складаю пісні, пишу музику, найчастіше – це слова. Взагалі, до будь-якого музичного твору можу написати слова,  мені це дається легко, поетичні рядки просто ллються з моєї душі. Часто  перекладаю з російської, ще ж сама створюю фонограми. То ж щодня, після школи, поробивши домашні справи, сідаю за комп’ютер і працюю. Я вдячна долі, що у мене такий чоловік, адже з розумінням ставиться до моєї роботи, він перший прослуховує те, що я створила. Ще ж завжди була спокійна за дітей, що вони будуть доглянуті та ситі, коли була на курсах, чи брала участь у семінарах, «Вчителі року». Вечорами часто йду на репетиції в будинок культури, ніколи з цього приводу у нас не було якихось непорозумінь.
Участь у сільській художній самодіяльності – ще одна невід’ємна грань її творчої натури. 
-    І без цього я вже себе не можу уявити, - іскряться радістю її очі, - із-задоволенням співаю у жіночій вокальній групі сільського будинку культури. У нас такі прекрасні концерти відбуваються, завжди переповнена зала глядачів, віддається цій роботі директор Антоніна Півень, дуже шкода, що так завчасно пішла з життя художній керівник Леся Каштан, нам її сильно  не вистачає. Намагаємося залучити до художньої самодіяльності дорослих хлопців та чоловіків, бо ж є в селі багато таких, що гарно співають. От якби створити чоловічу вокальну групу, а то ж все дівчатка та жінки співають. Я ж взагалі захоплююся багатоголосим співом, це так чудово! Мені це вдається, кожний твір розкладаю по голосах, треба домогтися чіткого виконання своєї партії, досягнути виконавської майстерності.
Розмовляємо з Ларисою Петрівною у школі, яка, треба визнати, хоч і знаходиться у старому приміщенні, останніми роками стала набагато кращою, ніж була. 
-    Бачите, за сприяння народного депутата України Андрія Шиньковича, - каже, - перекривають покрівлю, нарешті, не буде протікати стеля. А те, що всередині школи стало так гарно, затишно, по-сучасному, це заслуга наших батьків. Адже за свої кошти поробили у класних кімнатах євроремонт, покупляли жалюзі чи ламбрекени. Змінився і вигляд нашого коридору, він по-сучасному оформлений, це заслуга наших хороших керівників –директора Володимира Петровича Бульбаха та його заступника Людмили Василівни Маринюк. У нас дуже згуртований колектив, колектив однодумців, творчих педагогів, які роблять все для того, аби наші діти отримували якісні освітні послуги, зростали гармонійно розвиненими особистостями. Ми вболіваємо за свою школу, а навчається у ній зараз 82 учнів, сподіваємося, що держава візьме курс на підтримку сільських навчально-виховних закладів, а не навпаки, буде їх знищувати.  Що наше мальовниче село, де живуть працьовиті та багаті душею люди, буде жити та розквітати.
Прощаємось, адже треба їй готувати сценарій до Дня українського козацтва, Дня захисника України. Треба ж зробити це свято таким, щоб жодне дитяче серце не залишилося байдужим, щоб жила у ньому гаряче прагнення миру, спокою та щастя для наймилішої на світі Батьківщини. І зробити це засобами музичного мистецтва, щирим словом та пристрасною піснею.
Галина Тебенько

 

Категорія: Газета № 79-80 5.10.2017 | Переглядів: 17 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz