П`ятниця, 18.08.2017, 13:40
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Травень » 25 » Творімо добро
11:11
Творімо добро

З піснею по життю
Маленьке село Василівка, жилих садиб десь 38, тихо, спокійно, потопає все у зелені.  Є магазин, ФП та клуб. І хоч аматорів художньої самодіяльності в селі не так багато, завідуюча клубом Валентина Міщук організовує проведення цікавих заходів. От нещодавно взяли участь у районному огляді «Доторкнись до душі народу». Ще залишилася святково прибрана сцена з вербовим деревцем, вишитими рушниками, сплетений з лози тин з соняшниками та розмальованими глечиками. Якраз тут ми зустрілися з героями нашої «Світлиці» - Людмилою та Віктором  Дзюбами. Адже без них – завзятої співачки та незмінного баяніста – не обходиться жодний концерт.- Знаєте, - і з першої зустрічі  Людмила Іванівна справляє враження енергійної, такої, що не впадає у відчай, сповненої власної гідності людини, - як ото на День села виступав у нас «Любисток»з Хмельницького, наша вокальна як заспівала!Ото ми жару дали! Бо ж співаємо з душею, хоч баян у Віктора з 1972 року, ламаний-переламаний. Просили ми Людмилу Пилипівну з Астарти, щоб закупили в клуб сучасний баян. Пообіцяла, але ще нічого того  не зробилося.
Всього довелося їй зазнати у житті. Народилася в Білорусії, у п’ятирічному віці опинилася у Василівці, сюди матір вдруге  вийшла заміж. Вчилася в інтернатах, щоб туди ніхто не попадав. То ж мріяла про свою родину, про свою господу, про любов та злагоду. В Ярмолинцях закінчила кулінарне училище, повернулася у село, стала робити в колгоспі кухарем. Невдовзі вийшла заміж, народилися сини Юрій, близнята Паша та Петро. Та не склалося, залишилася сама з трьома маленькими дітьми на руках. А як то в селі без господаря тяжко, навіть коли ти молода та спритна. 
- От тоді познайомили мене з Віктором, - розказувала, - був на роботі в Базалії. Сам родом він з Кіровоградської області, теж з інтернату, і в нього життя не було солодким.  Та й мені потрібне було надійне чоловіче плече, батько дітям. То ж не вагалася, чуло моє серце, що то моя справжня доля. З ним ми разом вже 40 років, виростили ще й донечку Олю. Робила я в колгоспі і завфермою, і дояркою, і свинаркою, тоді знову кухарем в колгоспній їдальні. Віктор же був трактористом, механіком з трудомістких процесів на фермі. Що там казати, було тяжко, і на роботі, і вдома треба було справитися. Та де я не була, поруч була пісня. Заспіваємо з дівчатами, та й зразу на душі легше. І навіть вдома, чищу картоплю, та й співаю. Всяко було, я ж душа компанії, люблю повеселитися. Приходжу додому, Вітя бере баян, грає. Бачу, що лихий, та до сварки не доходило, добрий він в мене чоловік.
Згадали, як то було за колгоспу. То ж то тільки у Василівці було шість будинків ферм, все було: корови, телята, бики, свині, вівці, коні. Люди мали роботу, всі поспішали, село було, як мурашник, був рух. Тепер де кого можна здибати? Хтось поодинокий до магазину прийде, і все, кругом ні живої душі. Бо скільки тих людей зосталося? А тих, хто десь робить, на пальцях можна перерахувати. Ото тільки виживають, що худобу тримають,  молоко здають, та й то заготівельники вже ціну скидають. А масло та сир не дешевшають, лиш дорожчають.
Та не можна без кінця жити з смутком на душі. Були б здорові діти, шестеро онуків, правнучок. От Оля вже місяць, як підписала контракт, вона, як і мама, кухар, поки що перебуває в навчальному центрі в Яворові. Дасть Бог, все буде добре. Вже дідусь з бабусею про онука Максима будуть піклуватися, закінчує ж хлопець середню школу.
- Життя треба любити, - стверджує Людмила Іванівна, - хоч яке б воно не було, та прагнути зробити його кращим, світлішим. А таки з піснею, то воно веселіше. І послухати гарну пісню, і заспівати. До цього часу я люблю пісні Людмили Зикіної, Раїси Кириченко, люблю і Надію Кадишеву, бо ж пісні їх душевні, глибокі за змістом. Тепер дуже люблю, як співає Олег Винник, ну, як ним не захоплюватися? 
Під акомпанемент Віктора Макаровича на прощання  заспівала ця життєрадісна жінка старовинний романс. Звісно, про палкі почуття, про любов та розлуку, вірність та зраду. Про вічне, про те, що тримає людей на цьому світі.
П.Ковалишина

 

Категорія: Газета № 41-42 25.05.2017 | Переглядів: 39 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz