Понеділок, 24.07.2017, 15:39
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Липень » 21 » Творить красу
09:18
Творить красу

Квітами просто живе

Застала Галину Нестерук за комп’ютером:  якраз спілкувалася в Однокласниках з подругою з Італії. Передала їй цибулини нарцисів та ірисів, все обійшлося добре, передачу отримала. 
- Тут переважно всі мої друзі – любителі квітів, - каже, - як я. Ми обмінюємося інформацією, виставляємо фото, це таке задоволення, така насолода! То ж я щодня виділяю трохи часу, щоб посидіти в Інтернеті. А  вже без квітів себе просто не уявляю. На яку квітку не подивлюся, вона мені така гарна, навіть будяк, і то мені він гарний.  Поїхала минулого літа на море, витримала три дні, далі – не можу, хочу додому, до своїх квіток. Щоб встати рано, обійти все, подивитися, що робиться в теплицях, на городі. На городі, коло хати, в мене лише два рядочки петрушки, а то кругом квіти. Подивлюсь і прикидаю: що сьогодні маю робити. Тут конвейєр, одне викопую, збираю, друге насіваю, третє насаджую. Скільки вже їх пороздавала, - і в садочок «Бджілонька», і до церкви, і до школи, хай ростуть, хай люди ними милуються.
Родом вона з Денисівки Білогірського району. Любов до землі, до квітів, до всього, що виростає та цвіте, перейняла від баби Тетяни, великої трудівниці та мудрої порадниці. У її простій селянській хаті знаходилося місце для вазонів: і для розкішної китайської рози, і для скромних калачиків. На подвір’ї росли мальви, чорнобривці та півонії, ще росли квіти і на городі. А в її матері Марії  і досі чи не найкращий у селі  квітник. Якось за сумлінну працю  послали її з колгоспу в санаторій в Сочі. То привезла звідти дві великі сумки – одна з камінчиками, щоб діти гралися, а друга – з бульбами жоржин, ще в селі таких не було.  Як розсадила їх, на Перше вересня півсела  за букетами приходило.
 Росла Галя спритною та допитливою, гарно вчилася у школі. Та після восьмого класу до Чемеровецького медичного училища не вступила, не вистачило балів. З подругами поїхала в Ленінград, там вступила по атестату. Медичне училище закінчила з червоним дипломом, могла там залишитися на роботу, а далі здобути вищу освіту. Та повернулася додому, бо вийшла за семенівського хлопця  заміж. Стала працювати медсестрою в хірургічному відділенні Теофіпольської центральної районної лікарні. 
- Жили в Теофіполі, в кооперативному будинку, - згадує, - росли донечки Ірина та Жанна, вистачало турбот, та тягнуло мене до землі. Відчергую добу в хірургії, і в село їду, бо ж займала в колгоспі і буряки, і картоплю. Так мені хотілося жити у своїй хаті, щоб город був, садочок, щоб квіток насіяти, насадити. Пішла в селищну раду, сама вирішила питання з виділенням садиби, стали будуватися. Аж через вісім років з початку будівництва перейшли в хату, та й ще потроху все доробляли. 
Одна по одній виросли дівчата. Ірина пішла по маминій стежині, закінчила Хмельницьке медичне училище, Жанна – Подільську Аграрно-Технічну Академію. Разів зо 30 з торбами в Білорусію їздила, вривала руки і ноги, а як інакше було вижити, такий був час.
Та невдовзі доля розпорядилася так, що хазяйнувати стала сама.
- У важкі хвилини я завжди казала сама собі: «Я сильна, я все зможу», це девіз мого життя, - продовжує, - і  помаленьку давала собі раду. 5 років тому вийшла по вислузі на пенсію, мала вже більше часу і конкретно зайнялася квітами. Стала стягувати їх насіння, цибулини, кущі, виписувати з Інтернету нові. Поставили на городі дві теплиці, і там квіти вирощую.  Багато квітів виписувала через журнал «Сільський вісник», попросили мене стати його представником у нашому районі. Довго я не погоджувалася, бо це ж додаткове навантаження, відповідальність. Та, зрештою,  дала згоду, мені привозять замовлення, до мене йдуть люди, тепер це мені в радість. Та й сама таким чином дізналася про нові квіти, нові сорти полуниці, смородини, малини, ожини. Думаю, що про квіти знаю все, просто ними живу. І на базарі до мене підходять люди, питають, я розказую, хоч втомлююсь від цього так, що вдома вже не хочеться промовити і слова. А працювати коло квіток треба щодня. Допомагають мені, звісно, донька Жанна, зять Володя, Ірина з Хмельницького приїздить. От разом облаштували ми перед хатою з камінчиків альпійську гірку, зробили так, що з глечика тече струмочок, розмалювали поливальницю (фото внизу). Приходять  до нас люди,  роздивляються, щоб подібне і собі зробити.
Нашу розмову уважно слухає шестирічна онучка Віка:
- Бабусю, ти просто командуєш, і тебе всі слухають.
Визнає Галина Петрівна, що характер у неї бойовий, та й неправди і несправедливості вона не терпить, не промовчить. Та серце у неї добре, щире та лагідне. Бо ж тільки така людина може невпинно творити красу, прилучати до неї інших. Лише така людина може просто жити квітами.
Галина Тебенько

 

Категорія: Газета № 57-58 21.07.2016 | Переглядів: 55 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Липень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz