Неділя, 24.09.2017, 18:52
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Лютий » 24 » Україна - понад усе
12:42
Україна - понад усе

Стала сильною

На нещодавньому мітингу-реквієм до третьої річниці пам’яті Героїв Небесної Сотні мою увагу привернула худорлява дівчина з українським прапором на плечах. Бо ж на цьому зібранні не було жодного нашого жовто-блакитного прапора. А стояла вона у гурті півчих храму Покрови Пресвятої Богородиці,  отець Василь відспівував молебень за невинно убієнними.
- Та це ж Оксанка Бондар з нашої «Чарівниці» та з хору української церкви, - підказала мені Олена Щур з районного будинку культури.
Отак ми і познайомилися, хоч про Оксану, самодостатню молоду людину, маніпуляційну медсестру неврологічного відділення центральної районної лікарні, вже чула багато позитивних відгуків. Адже дуже професійно виконує свої обов’язки, кажуть про неї, що чуйна, милосердна, безкорислива, предобряща  дитина. Та й у будинку по вулиці Заводській, де проживає разом з мамою Іриною Володимирівною, батьком Віталієм Устиновичем та 13-річним синочком Васютою, нікому не відмовляє у допомозі.
- А мені мама зателефонувала на роботу, - розказувала вже пізніше, при нашій зустрічі, - каже, прибігай, бо ж нема тут жодного прапора. А як без прапора?На Майдані люди гинули за вільну Україну, за наш український прапор. Як все тоді почалося, наприкінці 2013 року, я поривалася поїхати у Київ, та батьки відговорили, бо ж Васюта ще був зовсім малий. Та я душею сприйняла ті події, збирала на Майдан теплі речі, передавала гроші.  Коли бачила по телевізору як прощалися з Небесною Сотнею, як линула «Плине кача», моя душа рвалася від болю, від гніву і обурення. Бо ці люди віддали своє життя за краще майбутнє у нашій країні, вони зробили це з власної волі. І я хочу, щоб моя дитина жила у європейській державі, щоб могла реалізувати та забезпечити себе. Коли  ж почалася війна, і стали гинути наші бійці, а тисячі стали каліками чи пропали безвісти, я це вже  просто не можу бачити. Я вже не можу жити так, як жила, я стаю розуміти, що маю зробити щось більше – задля цих хлопців, задля мого Васюти. То ж я загартувалася, стала сильнішою. Ще радію, що мій дорогий хлопчик (вчиться у музичній школі грі на фортепіано) росте розумним, небайдужим, на слух підібрав мелодію Гімну України та «Плине кача», що ми з ним однодумці.
Згадує Оксанка, що у школі була тихенькою та несміливою, навіть боязливою. Хоч ходила у спортивну школу на легку атлетику, займалася у художній школі Дуже любила домашніх тваринок –  котиків, собачок, рибок, хом’ячків  та  попугайчиків.  Лікувала їх, робила ін’єкції,  перев’язки, прививки,  і не тільки своїм домашнім, а й бездомним. Мріяла, що стане ветеринарним лікарем. Після школи спробувала вступити на ветеринарний факультет аграрно-технічного університету. Не вдалося, а вступила до Шепетівського медичного училища, вивчилася на медсестру. Більше десяти років працювала завідуючою Лідихівським ФП-ом, потім перейшла у неврологічне відділення. 
- Працювати на ФП-і, - продовжувала, - це дуже велика відповідальність. Бо ти там одна і маєш не розгубитися, прийняти правильне рішення. Добре, що на моєму шляху зустрівся фельдшер із Заруддя Володимир Іванович Лучук, це була така прекрасна людина, такий високопрофесійний спеціаліст. Багато чого мене навчив, підказав, Царство йому небесне.
Вдома у них з Васютою є кілька українських прапорів, то той, з яким прийшла на вшанування Героїв Небесної Сотні, для неї особливий. Свій автограф на ньому залишив боєць, учасник АТО з Теофіполя Анатолій Стецюк, лікувався недавно у них  у відділенні після поранення та контузії. Написав назву своєї частини, а ще такі слова: «Ви живіть, а ми захистимо ваше життя!»
А ще нещодавно їздила разом з учасниками військово-патріотичного клубу «Захисник» у Волочиськ на концерт Олега Винника. Як чудово він співає! Ще ж земляки-атовці понаписували побажання на її книжці( мала з собою Агату Крісті). Які вони мужні, які хоробрі! Хоч, що їм довелося пережити? Адже дивилися смерті в обличчя. Справжні герої.
- Знаєте, - промовила рішуче, - такими людьми я захоплююся. А ще моїм кумиром є героїня Демі Мур з фільму «Солдат Джейн». От, якби бути такою ж сильною та сміливою, натренованою, нічого не боятися, перемагати всі випробування.
Відчуває Оксана, що зможе зробити щось більше, ніж робить зараз. Задля свого Васюти, задля своєї Батьківщини, задля спокою та миру на Україні.
Галина Тебенько

Категорія: Газета № 15-16 23.02.2017 | Переглядів: 52 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz