П`ятниця, 24.11.2017, 01:30
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Лютий » 24 » Україна - понад усе
12:46
Україна - понад усе

До моїх земляків

25 лютого Володимиру Івановичу Блюсюку, уродженцю Святця, львівському архітектору виповнюється 80 років. Його, успішного викладача Львівської політтехніки, автора численних проектів будинків та споруд, баз відпочинку та спортивних комплексів, церков, пам’ятників, меморіальних комплексів, серед інших наших видатних земляків вирізняє палка синівська любов до отчого краю, до рідного подільського села, до його нескорених духом  трудівників. Ці почуття пронизують його замальовки «Незаплановане щастя», «Воскреслий із мертвих», «Послання моїм землякам», «У Святець, на Зелені свята», які ми друкували у нашій газеті. Бо ж обдарував його Бог ще й талантом до красного слова. До його ювілею ми підготували добірку із його листів до редакції, Віри Володимирівни Шуляк та звернення до краян села Великий Лазучин. Аби хоч на йоту передати його багатющий духовний світ, його справжнє подвижництво у служінні людям, його велику душу.осподь в дитинстві з-поміж багатьох моїх ровесників, однолітків вибрав мене , сироту, і дав, хай невеличкий, але все ж талант, дав щасливу долю і велів: рости, хлопчику,слухай маму, пам’ятай і гордись своїм татом – патріотом, слухай старших, поважай, шануй, люби людей, люби своє рідне село, свій рідний край, свою Україну і гарно-гарно вчись, твій тато там буде пишатися тобою… І те все  я ввібрав у себе, що Він виділив мені.
Вже згодом, коли я закінчив школу (починаючи з 3 класу, я постійно отримував Похвальні  грамоти, а з 7 по 10 я «обіймав посаду»  головного художника школи і села), але медалі мені не дали, бо мав ярличок: син ворога народу. Побоялись!
У 1954 році, зразу ж після школи, поступив у Львівський політехнічний інститут на спеціальність «Архітектура». Закінчив його з червоним дипломом, залишили мене на викладацьку роботу на рідній кафедрі – «Архітектурне планування». Тут працював з 1962 по 2008 роки. Успішно поєднував педагогічну і творчу роботу. Член Спілки архітекторів України з 1967 року. Творчо працюю і досі. Але клята війна з клятим агресором-окупантом призупинила втілення в життя напрацьовані проекти.
Творчий доробок: реалізовані і нереалізовані архітектурні проекти. Тематика: архітектурні об'єкти і комплекси, пам'ятники великим українцям, патріотичні меморіальні комплекси і т.д. – всього біля 400. І десь сотня випускників-архітекторів. З багатьма із них підтримую гарні, дружні, творчі стосунки і досі.
Щасливий, що за моїми проектами побудовані храми та церкви у моєму рідному краю - у Теофіполі, Волиця-Польовій, Зарудді, Бережинцях, Великому Лазучині. То була велика честь для мене – довіра краян. Тішуся і щиро дякую всім, з ким мав приємні години спілкування на нашій рідній Теофіпольщині.
Господь завдав мені на плечі здоров'я на моє подальше життя, при якому живу ось уже 80(!) літ, завдав добру ношу з папером, олівцями, аквареллю - неси, хлопче, твори, юначе, чесно віддавай свій талант людям, принось їм радість, «не дери» з них(вони бідні), як це часто роблять інші! І ще сказав: 
- В житті зазнаєш всього, але ніколи не будеш скупим, твої дороги не заростуть бур'яном, як в інших скупих, не пропадуть – по них підуть твої вдячні учні, твої дороги час від часу вертатимуть тебе до себе, самі нагадуватимуть про себе, ти своєю стійкою пам'яттю освітиш їх для інших, хай знають, що ти не ходив звабними слизькими манівцями, а йшов прямо, хоч часом і нелегко було, а то й небезпечно, не оглядався, не зупинявся – йшов і приходив…
Освітиш пам'яттю і свої стежини, чистенькі, обмиті дощами,  якими ти колись ходив і не сходив з них, не зрадив їх; своєю пам'яттю воскресиш згадку про почорнілі житні колоски, рятівні від голоду, які збирав на стерні колгоспного поля, як мамині сльози; воскресиш згадку про посинілі запечені шрами на худих дитячих плеченятах від замашної плетеної нагайки колгоспного осавули за лопатки зеленого горошку, зірвані на колгоспному полі. Але ж ти їсти хотів, ти  не крав, ти не грішив,ти -  не грішник.
Так, дитинство моє, рання юність з незабутньою колисочкою – моїм рідним селом з лататтєвими лугами, вербами, тополями на них, ставками, нивами з квітучим житом, - частенько залітають у відкрите віконечко моєї душі, все живе в моїй пам'яті, поки житиму, кличе мене частіше вертатися до нього. Але, колись ждати перестане…
Повернуся ще раз до моїх доріг, бо пропустив, не означив, не освітив ще одне, дуже суттєве для мене : найголовнішою, центральною із них  була дорога в широкий світ прекрасного, в  моє майбуття: Святець – Ланівці –Тернопіль - Львів!
Там, у Львові, вже чекала мене моя Доля…
А наймилішою, найлегшою, найшвидшою дорогою, по якій не йшов, а летів лелекою,- була  душевно-лоскотлива, радісно-хвилююча піша(!) 15-ти кілометрова доріженька до мами, до отчого дому: Ланівці – Осники – Лисогірка – Святець!
Дорогі краяни! 
Всі ми діти Природи, діти села. І особисто я дуже горджуся тим, бо міщанином мене зробила моя професія. Але в мене трохи інша душа, ніж в корінного, хай, навіть, дуже начитаного міщанина, який виріс на асфальті, ніколи не місив болото, як йшов в школу,не змочив ноги в передсвітанковій росі, але чомусь кичиться,  пнеться на вищий щабель і єхидно, зверхньо кепкує: «Эй ты, деревня!!!».
Люблю село. Доля селянина, доля його хліба, вашого хліба – солоний піт і  в спеку, і в мороз, важка праця на землі. Але яка вона висока, благородна, достойна!!! Ваші мозолясті порепані руки пахнуть хлібом. Я низько кланяюся і цілую їх!
Яке то, бувало,свято, радість – мама, помолившись, на Різдво хліб печуть! Печуть з муки, намеленої в татових жорнах з жита, що вродило на маминому городі, і з моїх, назбираних  на стерні колгоспного поля,  почорнілих колосочків. На пробу дають відщіплений шматочок пампушечки й мені малому, тішусь, я ж молов, рубав пеньок закостенілої старої верби, щоб напалити в печі, допомагав мамі. Дим з коміна снується вверх, в чисте голубе-голубе морозне сонячне небо, а хлібом пахне при самісінькій землі на все село- мама хліб печуть!
Печіть і ви, дорогенькі краяни хліб, раз в рік варіть кутю, раз в рік печіть паску, а з хлібом, щоб так було щодня, вічно!...

Категорія: Газета № 15-16 23.02.2017 | Переглядів: 48 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz