Понеділок, 23.10.2017, 12:32
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2016 » Липень » 14 » Уславив рідну землю
09:37
Уславив рідну землю

Перчанин з Єлизаветполя

- Добре, що є  Україна, але погано, що вона така. Та вірю, що це ненадовго, треба лиш перестати як не молитися, то плакати.  Без боротьби нічого не буде, лише таким чином треба  допомогти  утвердитися на нашій землі правді, - таке каже  Дмитро Панасович на початку нашої розмови.
 Дмитро Молякевич  -  відомий український поет, гуморист,  понад  50 років працював у славнозвісному  журналі «Перець», заслужений працівник культури України, автор збірок лірики, гумору та  сатири «Серце говорить», «Сучаснику мій», «Ерудиція з молоком», «Закон є закон», «Бацила свинства», «Чолом вам!», «Про небесне та земне», «Загадка природи», «Любов навиворіт», «Вірші, гумор і сатира», прозових збірок памфлетів і міжнародних фейлетонів «За «райською брамою», «Критика знизу», лауреат премії імені Остапа Вишні. 
А народився цей, без перебільшення сказати, видатний майстер слова на Теофіпольщині, в селі Єлизаветпіль, у бідній роботящій родині 28 червня 1926 року. То ж якраз у час свого 90-річного ювілею гостював у рідному краї, бо ж ніколи не забуває малої Батьківщини, адже тут побачив світ, навчився розрізняти добро і зло, правду і кривду, звідси він, селянський син, почав торувати свій шлях на літературній ниві.
- Знаєте, - сумно усміхається, - наш «Перець» був єдиним виданням, де була дозволена  критика, хоч не до кінця, бо завжди когось не можна була зачіпати, та яка це була сила! А тираж який був! За три мільйони! Та з січня 2015 року «Перець більше не виходить. Через фінансові труднощі.  Болить моя душа. Зате спостерігаємо засилля гумору та сатири у телевізійному просторі. Дуже  хочеться, щоб  цей гумор справді був чистим, а не брудним, був розумним і шляхетним, а не банальним і примітивним! 
Вразив мене своєю ясною пам’яттю, у вельми поважному віці оповідав про своє життя, про дитинство, юність, навчання в університеті з такими яскравими подробицями, немов  би читав по книжці.
В Єлизаветполі Дмитрик закінчив семирічну школу. Перечитав усі книжки зі шкільної бібліотеки, збирав їх по всьому селу. Переповідав зміст книжок хлопцям, а ті завертали йому корову. Батько трохи  сварив си-на, боявся, щоб не зробилося йому чогось з головою, у ті часи ще ж за читання заборонених книжок, наприклад, Винниченка, могли і посадити.
- Тоді всі книги були українською мовою, я читав Гоголя, Джека Лондона, Жюля Верна, Олександра Дюма українською. У четвертому класі я написав вірш, присвячений Пушкіну, ві-діслав його  у редакцію газети «Ленінський шлях», район тоді був у Базалії. Вірш опублікували, я навіть отримав гонорар – 24 карбованці. Вірші продовжував писати, вже тоді якось відчув, що хочу стати журналістом. У восьмий клас я пішов навчатися в Базалійську середню школу, брав участь у літературному гуртку, ми випускали стінгазету, рукописний журнал, писав замітки в газету, було дуже цікаво. Хоч щодня ходив пішки з села до Базалії, хоч хотілося їсти…
Коли закінчив восьмий клас, почалася війна. Невдовзі його, неповнолітнього, забрали в Німеччину. Потрапив на південь, у промисловий район, працював на заводі. Там позбувся двох пальців на правій руці, прищемила машина кисть, довелося великий та вказівний відняти. 
У 1945 повернувся додому, пішов доучуватися у Базалійську середню школу. Вчився із-захопленням, писав, грав у  шкільних виставах. Дуже важко було у голодному   47-ому році, та вижив. Вирішив вступати на факультет української філології Львівського університету, інше й на думку не спадало. 
- Квитків не було, я на східцях між вагонами доїхав з Війтовець до Львова. Став студентом, вчився з насолодою, писав, друкувався, проводив літературні вечори, керував літературною студією,  було цікаво та весело. Журналістську роботу розпочав з обласної молодіжної газети, далі була «Вільна Україна», відділ листів, працював у всіх жанрах. Якось «Літературна газета» надрукувала одну з моїх поем. Моєю творчістю зацікавився редактор «Перцю» Федір Маківчук, так з 1961 року я став співробітником цього журналу, переїхав до Києва. 
53 роки в «Перці». Вражаюча відданість Дмитра Молякевича справді легендарному виданню. Попри партійну цензуру, попри люту цензуру Головліту, він творив, жартував, сміявся, ганьбив зло, видавав книги, підтримував молоді таланти. І хоч посідав не останнє місце у плеяді сатириків та гумористів, ніколи не зазнавався, не гонорував. Просто чесно робив свою справу, жартівливим поетичним рядком вносив свою частку в утвердження правди на нашій землі. І хоч неправди завжди було багато, а тепер її чи не більше, вірить: правда має перемогти.
Галина Тебенько

 

Категорія: Газета № 55-56 14.07.2016 | Переглядів: 75 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Липень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz