Понеділок, 26.06.2017, 18:37
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2015 » Жовтень » 8 » Життя, як воно є
09:15
Життя, як воно є

Хоч пробідила, та щаслива

Надворі жовтень, а коло хати баби Люби ще цвітуть квіти – айстри, хризантеми. А скільки їх вже поперецвітало! Сваряться з нею діти, внуки та правнуки, кажуть: «Передихніть вже!». Де там, не посидить і хвилинки, з ранньої весни коло тих квіток заглядає. Сіє, садить, поле, поливає. Ще ж город доглядає, хоч небагато було картоплі, та сама її викопала. І корова ж є. 
А вже ж немало-небагато літ набігло, 10 жовтня буде  80. Маленького росту, ноги поперев’язувані, болять крепко, ходити тяжко, руки натруджені. Та в її невеличкій постаті відчувається сила духу, селянське завзяття. Бо ж ніколи на своє життя Люба Лисак з Котюржинець не нарікала, не стогнала. 
- Що пробідила я, то пробідила, - розказує, - було у сім’ї нас п’ятеро: батько мати, баба та нас дівчат двоє. Перед війною забрали батька в армію, як наступали німці, попав у полон. Був в концтаборі в Славуті, дав знати, ходила мати туди 5 разів. Там і помер, де похований, не знаємо, нема могили. Як то без батька – біда, добре, що корову мали, якось вижили. До школи ходила лише чотири класи, більше мама не пустила. Було мені 10 років, як в колгосп пішла, вже півділянки гнала, з кіньми робила, коровами скородила, бо ж сирота. День при дні, як то колись, як треба було наробитися! Підросла, вже ділянку буряків робила, по 8-9 гектарів. Просватав мене Микола Присяжнюк, такий самий був до роботи, як я. І як ті наші діти виросли, Людмила та Віктор, хто кого глядів, що, так, як тепер? І хату збудували. Я ж ланковою 20 років була, він – на фермі підвозчиком трудився, теж каторжна робота. Ніколи не було просвітку.
Як вийшла на пенсію, ще три роки робила, не могла без колгоспної роботи. Повибавлювала внуків, має їх троє – Ігоря, Руслана та Лілю. Як Людмила вийшла заміж та поїхала за чоловіком у Німеччину, покинула матері 5-місячного Ігоря, як забрала, було хлопцеві три роки. Правнуків вже є п’ятеро – Назара, Ігоря, Марту, Єву та Діану.
- Люблять бабу, - долучається до нашої розмови Людмила, живе ж через дорогу, - завжди у неї для правнуків є цукерки. А як часом не припасе, нема такого, щоб грошей не дала. 
Що доживе до таких літ, не думала, нема вже її Миколи 23 роки. Добре, що тепер Віктор коло неї, де б же сама з коровою справилася?
- Шкода, - каже Люба Михайлівна, - що не побачили нашу Мілку, славна, після четвертого теляті, здорова вона така, центнерів з 8. А я молюся весь час, от подоїла її та й кажу: «Господоньку, спаси та помилуй, дай сили ще завтра її видоїти». До церкви ще помаленьку йду, як помолюся там, десь і сили беруться. 
Якраз нагодилися Ліля з Мартою та Євою з Хмельницького. Дуже хотіла Марта встигнути до баби Люби на «прем’єру», казала так. То ж і сіла поруч на стільці, притулилася.
Тяжко наробилася, набідилася, та щаслива. Берегиня ж великого дружного роду.
П.Ковалишина 

 

 

Категорія: Газета № 81-82 8.10.2015 | Переглядів: 119 | Додав: galina_tebenko | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Жовтень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz