Середа, 16.08.2017, 22:27
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2015 » Листопад » 9 » Життя, як воно є
10:22
Життя, як воно є

Сина  вже не повернути, але…
як жити з тм, що його вбивці ходять на волі?

Півтора роки тому, у квітні,  біля бару «Наталі», що у Теофіполі, вбили нашого єдиного сина Романа Слободнюка.  А минулого понеділка Теофіпольський районний суд вбив нас, його батьків. І не тільки нас. Шоковані вироком були усі присутні, які прийшли підтримати нас: друзі, співробітники, просто знайомі. Вбивця одержав аж…три роки  і то умовно!
Не хотілося вірити своїм вухам? Розуміємо, що сина вже не повернути, скільки  б злочинцю не дали.. Але ж для чого ж були стільки часу оті безкінечні суди, експертизи, для чого?!!! Для того, щоб сипати нам сіль на рану, яка і так ніколи  не заживе?!  Як тепер вірити нашому правосуддю? Адже прокурор просив за цей злочин 9 років.  Суддя ж  Самойлович перекваліфікував статтю на невмисне вбивство. Та ще й стільки, виявляється,   пом’якшувальних обставин у Віталія Маринюка, який позбавив життя нашого сина: виховує неповнолітню дитину, має старих батьків, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, порядний сім’янин! Що ж тоді, питається, робив цей порядний сім’янин в бару у 2 - й годині  ночі і що  тепер робити нам, коли ми вже не маємо   сина? До речі, люди вносили у вуха нам ще влітку, що Маринюк ходив по Михнівц і розповідав ,  скільки йому «світить». Не важко здогадатися, як міг він це знати. Ніби ножем у серце вдарили його слова на суді, коли  мав  останнє слово : я не один вбивав. Чому цього не почув суддя?! Адже людина, практично, визнала свою вину. А те, що не один вбивав, нам і так відомо.
Ми не хочемо чужих сліз і горя, вистачить нам на все життя свого. Але, як жити з цим далі, знаючи, що хтось злорадствує і сміється тобі у спину, а твій син лежить у землі?   Де справедливість, де совість тих, хто виносить такі вироки? Невже не бояться гріха, адже мають своїх дітей, які колись, впевнена, спокутуватимуть гріхи  батьків. 
Втратити віру – важко, але втратити совість чи не найгірше. Ми не маємо і вже не матимемо спокою, але й не матимуть його ті, хто позбавив нас найдорожчого, що у нас було і ті, хто не побачив у цьому злочину, хто тиснув на свідків, які миттєво поміняли свої перші покази. Бо є над нами всіма  найвищий суддя – Господь Бог. Надія одна на нього. Бо не віримо тепер ніяким судам, апеляціям, на які маємо право.  Хоча, як кажуть, надія  вмирає останньою.

 Ростислав та Валентина Слободнюки.
 смт.Теофіполь

Категорія: Газета № 90-91 5.11.2015 | Переглядів: 172 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Листопад 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz