Середа, 18.10.2017, 01:06
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2017 » Травень » 18 » Життя, як воно є
09:40
Життя, як воно є

Cина  допомогли врятувати  люди

Не дай, Боже нікому пережити те, що довелося мені – біль,відчай, безнадію, страх втратити сина. Якби не люди, не їх підтримка, і знайомих і незнайомих, страшно подумати, що могло бути. 
А було так. Мій син Володя, як і багато хлопців та чоловіків з нашого краю, був у Києві на заробітках. Робив у будівельній фірмі, хоч мав посвідчення та пропуск, офіційно ж працевлаштований  не був. Працював стропальником, на висоті, то ж постійно переживала за його безпеку. Та нещастя таки сталося 22 грудня минулого року. Мала я цього дня їхати і  собі на заробітки в Санкт-Петербург, та, непевне, щось душа відчувала, відклала поїздку на завтра. Йду я десь кого третьої години по гусей, телефонує моя сестра, каже, бачила по телевізору новину, що в Києві троє будівельників злетіли з крана. Серце моє тьохнуло, я в крик, в плач. Дзвоню, дзвоню, не бере трубки, нарешті хтось мені відповів, сказав, що Володя  зломив ногу. То чого ж по телефону не може говорити? Тоді вже призналися, що в реанімації, у вкрай важкому стані. Працювали вони на даху 35-поверхового будинку, нарощували 80-метровий китайський кран. Зірвалося їх троє, один одразу розбився на смерть, а мій зачепився правою ногою на 15 поверсі. Це його і врятувало, хоч 5 ребер влізло в легені, отримав травми рук, ніг, ключиць та хребта. Поки його зняли, дві години стікав кров’ю. Привезли  у міську лікарню швидкої допомоги, в реанімацію, ввели у стан штучної коми, бо ж біль був нестерпний. На ранок невістка, а згодом і я були під реанімаційним відділенням. Вийшов професор , каже до мене: «Моліться, мамочка, на життя – 0 %, ніяких гарантій не даємо». І так було 12 днів. Всього ж перебував в реанімації три тижні. Щодня треба було по 5-7 тисяч гривень. Ще Божа ласка, що фірма оплатила лікування в реанімації, всього 250 тисяч гривень. Як прийшов Володя до тями, перевели його у відділення політравм, зробили три операції, бо ж весь був поламаний, в руках, ногах, ключицях, шпиці та штирі, тріщини в хребті. Знов щодня треба було грошей. 
Ми ні в кого не просили,  люди самі розділяли нашу біду – сусіди, куми, родичі, вся Михнівка, однокласники сина з Михнівської та Теофіпольської № 1 шкіл, небайдужі ставили банки на пожертви у маркетах у Теофіполі.  То ж якби не ці люди, самі ми б не витягнули. Всім низько кланяюсь, щиро дякую, бо ж допомогли врятувати мою кровинку.  За підтримку дякую і священнику нашої церкви отцю Ніколаю та матушці Марії. Окремо хочу сказати про лікарів цієї київської лікарні: що то за прекрасні люди, справжні професіонали, боролися за життя мого сина до останнього,  а ще ж не взяли з нас і гривні. Хай всім, хто долучився до нашого горя, Господь посилає лише здоров’я та радість. 
Повернувся Володя додому аж 10 березня в інвалідному візку. Щоб встати на ноги, перемагаючи біль, як показав йому реабілітолог, тричі на день робить вправи. Такий він у нас  сильний духом.  Вже може повернути праву руку, а пару тижнів тому піднявся з візка. Реабілітаційний період, звісно, ще дуже довгий та важкий, та, головне, що він живий. Для мене – це найбільше щастя.
Євгенія Онофрійчук, село Михнівка

 

Категорія: Газета № 39-40 18.05.2017 | Переглядів: 68 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz