П`ятниця, 20.10.2017, 04:11
Життя Теофіпольщини
Вітаю Вас Гость | RSS
Меню сайту
Архів записів
Головна » 2015 » Листопад » 19 » Життя одне
09:43
Життя одне

Працелюбності та невтомності цієї молодої жінки, якоїсь особливої жаги до життя, що вирізняє її серед інших,  можна лише по-доброму позаздрити. Бо ж 39-річна Людмила, мати трьох дітей, ніколи не пасувала перед труднощами, ніколи  не опускала руки, а сміливо переборювала життєві випробування.
- Коли подумки вдивляюсь у своє минуле, - каже, - коли перебираю прожиті роки, все, що випало на мою долю… Та тепер вже твердо знаю: нічого не хотіла б змінити, бо стала сильною, нарешті стала щасливою, маю гарну родину, надійного, доброго, розумного  чоловіка. А що працювати треба багато, на два обійстя, то що, мушу справитись, я роботи не боюся

Довга дорога до щастя

ЇЇ мама Тетяна родом з Гальчинець, батько – з Деражнянського району. Був військовим, то ж переїжджали з місця на місце, жили в Миколаївській, Архангельській та Свердловській областях. Люда була старшою, всього у сім’ї було четверо дітей. Як батько потрапив під скорочення, переїхали у його рідні Кориченці, вчилася тоді вона у шостому класі. Та невдовзі батьки розлучилися, мама повернулася в Гальчинці, жити не було де. Допоміг голова колгоспу Леонід Стецюк, дав частину колгоспної хати у Новоіванівці.
- Після дев’ятого класу, - продовжує, - пішла я вчитися у Волочиське профтехучилище на штукатура, провчилася рік, покинула, стала в колгоспі на кухні робити. І тут з головою  накрила мене любов, усім серцем  поринула у це незнайоме мені почуття. Мама була категорично проти, батько, як взнав, приїжджав, також не схвалював мій вибір. Та хто кого слухав! Мені не було ще 17 років, не хотіли нас розписувати, а ж поки я не представила довідки, що вагітна. Жила спочатку в невістках, згодом дали нам окрему хату, бо ж чоловік працював комбайнером. Народився наш первісток Вітя, через два роки – Андрійко. Як мені було тяжко, не можна передати. Нічого ж ще не знала та не вміла, мами поруч не було, бо ж поїхала назад на Деражнянщину. Сусідські старші жінки навчили, як дитину переповивати, як доглядати. Часом було мені дуже сумно, так хотілося материнської ласки та підтримки. Чоловік став заглядати в чарку, невдовзі почав все виносити з обій-стя. Народилася ще у нас донечка Віталінка,  був дім, господарство, та лиш не було життя. Прожили ми 9 років і розлучилися. З часом злість та образа минула, втішала себе, що так розпорядилася доля. 
Ростила дітей, поралася по господарству, пішла на роботу, на кухню до свиней. Що там казати, грошей не вистачало, в домі не було хазяїна, хотілося справжнього жіночого щастя, сильного чоловічого плеча. Бо що, було їй лише 27 років. Якось  впродовж одного дня тричі їй зустрівся земляк з Гальчинець Петро Антосєв. Напевне, таки правда, що чомусь Бог вибирає та з’єднує людей, того з тим, а того з тим. То ж того дня промайнула між ними іскра симпатії, виникло бажання зустрітися знову.
- Так все почалося, - щасливо усміхається Людмила, - а що ми пережили! Скільки про нас судили та пліткували! Та наперекір нашим недоброзичливцям ми вже 12 років разом, і цієї весни офіційно одружилися. Так що я вже тепер Антосєва. Петро старший за мене на 16 років, також був одружений, у нього дорослий син, є онучок. Хоч мої діти не кажуть на нього «тато», на цьому наполягла я, казала, що у них є батько, та він його їм справді замінив. Віті уже 21 рік, Андрійкові – 19, вони мають робітничі професії, працюють на цукровому заводі, 15-річна Віталінка навчається у Хмельницькому музичному училищі, хоче бути піаністкою. У Новоіванівці у нас велике господарство, три корови, бик, телиця, свині, три гектари городу, добре, що мама повернулася, то мені легше. В Гальчинцях тримаємо свині та птицю, Петро обробляє землю, а ще він пасічник та садівник. Має добру роботу, він начальник одного з цехів цукрового заводу. Не сваримося, бо він ніколи не кричить, тихо та спокійно вирішить будь-яку проблему. То ж щиро вдячна долі, що так змінилося моє життя.
Ще ж встигає Людмила співати у вокальному ансамблі Новоіванівського сільського клубу, виступати на концертах, колядувати та щедрувати. Кличуть її люди за господиню на весілля та інші оказії, не кожна жінка за це візьметься. Вдома ж пече хліб, любить приготувати щось смачненьке для дітей та чоловіка, а як знайдеться вільна хвилинка – в’яже на спицях. Тепер її життя насичене та повнокровне, хоч дорога до щастя видалася такою довгою.
П.Ковалишина

 

Категорія: Газета № 94-95 19.11.2015 | Переглядів: 190 | Додав: Korespondent_g | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Погода
Календар
«  Листопад 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Друзі сайту
  • Теофіпольська районна рада

  • Теофіпольська селищна рада

  • Теофіпольська районна державна адміністрація

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Новини України
    Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz